Шепіт тіньового слова

Глава 1. Поштовх долі Розділ 1. Відлуння шепоту в пітьмі

Глава 1. Поштовх долі
Розділ 1. Відлуння шепоту в пітьмі

Мати стояла у темній шахті. В чорній хустці, з очима з прозорого кристалу.
— Сину, — сказала вона. — Ти пізно.

З її грудей проріс кристал. І тріснув, ніби серце…_

Радослав рвонувся з ліжка. Грудна клітка стискалася, як у зашморгу. Дихати було боляче.
І тоді він почув справжній звук — не з сну, а знизу. Кашель. Гострий, розривний. той самий, що завжди лякав уночі. Мамин.

Він кинувся вниз по дерев’яних східцях.
На ліжку, в темряві, Лаврентія хрипіла, тримаючись за живіт. Її очі вже були майже білі.
На постелі — темні сліди крові.

— Мамо…
— Ти ж… не мав… — вона не могла закінчити фразу.
— Я вдома.

Він стиснув її долоню. Вона — кістка, шкіра, і біль.

З кімнати вийшла сестра — Віка, руда блакитноока дівчинка, сім років. Боса, бліда, з мокрим носом.

— Вона знову не може дихати, — прошепотіла.

— Я знайду ліки. Обіцяю!

— Як? — вона запитала прямо, як тільки можуть діти. — У нас нема грошей.

Радослав не відповів. Бо вона мала рацію.

І тут скрипнули двері.
З темряви кухні вийшов батько Коржан. Тонкий, як цвях, із півпорожньою пляшкою в руці. Колись він був головним шахтарем найбільшого родовища, але зараз це тілки жалюгідний алкоголік.

— Знову ти тут героя граєш, — пробурмотів він, — а вона вмирає, бо ти все ще нічого не вартий.

Радослав встав, руки тряслись. У грудях закипала злість — густа, важка. Не вперше за роки йому хотілося вдарити.

— Якщо б ти не бухав — ми б уже давно купили ці ліки!

Батько подивився на нього, майже байдуже.
— Є один… — прошепотів він. — Один старий багач, з Заозер’я. Має грошей багато. Може дати. Але хоче… твою сестру, сказав що хоче виростити її... для себе..

Радослав похолов.
Навіть Віка завмерла, хоч не розуміла. Але відчула.

— Ти сказав йому… мою сестру?
— Я… я просто… питав…

Хлопець схопив пляшку й розбив об стіну.
— Ти гнилий зсередини!

— Іди до покинутої  шахти, — плюнув батько. — Побачимо, чи принесеш щось, окрім смерті.

На дворі шумів вітер, і десь у полі чувся хрип — мов хтось задихався.
Село спало, але небо над ним — ні. Воно наче дихало напругою.

Віка вийшла слідом.
Вона протягнула йому стару пов’язку.

— Зав’яжи собі на руку. Щоб я знала, що ти мій брат. Якщо не повернешся — я її спалю. Добре?

Він кивнув. Зав’язав.

— Я повернусь. Якщо не повернусь — значить… хтось інший уже взяв моє ім’я.

Віка обійняла його.

Коли він рушив геть, позаду ніби щось прошепотіло.
Він озирнувся — нікого.

Але в голові, чітко, як відлуння:

«Пітьма чекає. слово рятує.»

І вперше в житті, він повірив: світ більший, ніж його біль. Так темніший, і страшніший, ніж він був готовий собі уявити. Але все ж таки більший.

Поки він йшов під сяйвом луни, він згадує весь цей проклятий день... День коли я можу втрати рідну матір, а все через клятого пияку, якби не він моя мати вже була б на ногах..

 

Але минулий ранок починався з першими проміннями сонця в кузні — одна з небагатьох справ в селі «Три копальні», що хотів опанувати хлопчик, бо це єдина перспектива в селі що трималася на добуванні звичайної міді. Радослав затис щиткову рукавицю, витер піт з рудого волосся і знову вдарив молотом по розжареному залізу.

— Що скажеш, майстре? — запитав він, коли старий коваль поправив окуляри й подивився на заготовку.
— Баланс трикутний, а не прямий, хлопче. Відчувай вісь, не вагу.

Поки в кузні співало ковальське горно, до краю ковадла підкотився його друг Олесь, зеленоокий і білявий товариш, із вузликом трав і банки із глиною для гіпсу — він вивчав старі рецепти його родини, щоб лікувати поранення шахтарів. Він посміхнувся до Радослава:
- Ти тупорог, чи тільки прикидаєшся? Так махаєш молотом, ніби знов хочеш щоб я лікував твої опіки..
— Чого ти вирішив, що мені потрібна твоя допомога? – З посмішкою кинув Рад до худорлявого хлопця.

Сам Олесь був з багатої сім’ї, але проблема в тому, що вони зникли за дивних обставин. І все що в нього залишилось борги, малий брат та лікарські рецепти батька. Він йшов по іншому шляху, окрему від Радослава, він не був сильний і не зміг би працювати днями на кузні. Він розвивав лікарські навички. Але обидва хлопці копійки збирають на своєму ремеслі. Тому підробляють ще й на копальнях.

Юний коваль зупинився й опустив молот. Його рукавиця зісковзнула, оголивши обпалене зап’ястя.

  • Я думаю я буду виглядати значно мужніше, якщо шрам буде у вигляді дракона. – з підколкою промовив Радослав

В цей момент до вузеньких дверей підлетіла хвиля холодного вітру, і в кузню зайшла Хельгу: висока, горда брюнетка, у тяжкій пилозахисній сорочці, з відтятих країв рукавами, в яких заглядав підзор. В одній руці вона тримала зв’язку тонких сталевих прутів, в іншій — пакет із вузькими рукавичками.

Хельга ступила до горна мов нескора стіна; вітер із дверей приніс запах попелу й пороху.

— Добрий ранок, хлопці, — сухо промовила вона, розстелюючи сталеві прути на верстаку. — Маю тут завдання для вправної руки.

— Ми якраз готуємо нову серію шабель для сторожі, — встав Радослав. — Твої прути стануть впевненішими з гострим лезом…

— Ні, мій кут і розтяжка — інша історія, — Хельга поклала на стіл пакет рукавичок. — Візьміть ці, вони вам не завадять, коли доведеться працювати сьогодні на шахті. Інакше Святогор знову мідь довезе до першої прірви.

Вона мріяла зламати кордони слабкості назбирати грошей, і поїхати до столиці працювати з дорогими магічними металами, тому зараз вкладалася в кожен ковпак шолома, мов у свою долю.

Святогор уже жартував над пляшкою з-під вина, що дрімала у кутку:
-Мій тато каже, слава починається зі сміху
Людина якій потрібні були тільки дівчата, алкоголь і веселощі. Він не любив працювати, але був справжнім і вірним другом для них. Він, високий з довгим розплатаним волоссям юнак, із вічно задертим підборіддям і розхристаною сорочкою, кинув на плече мішок із рудою — не надто тяжкий, але носив його так, наче щойно врятував село від повені.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше