Акт II

СЦЕНА 11 — Новий дім і подарунок 

ІНТ. КІМНАТА В ДОМІ АНГУСА — ВЕЧІР 

Скромна, але охайна кімната в дерев’яному будинку з каміном. Свічки на столі кидають м’яке світло на стіни, де висить кілька морських гравюр. За вікном чути шум моря і вітер. 

Ангус сидить поруч із Аріель, тримає в руках невелику дерев’яну коробочку, прикрашену морськими візерунками. Він обережно відкриває її і дістає реліквію — камінь з перламутровим відблиском. 

АНГУС (з ніжністю):
«Це для тебе. Знайшов його на березі. Можливо, це знак від тих, хто в морі.» 

Аріель бере камінь у руки, її очі світяться на мить надією. 

АРІЕЛЬ (шепоче):
«Можливо... Мій батько послав його, щоб я не забула дорогу.» 

Вона притискає камінь до грудей. Ангус посміхається, але в його очах — тінь сумніву. 

- 

СЦЕНА 12 — Перше кохання і пошук моря 

ЕКСТ. ДВІР НОВОГО ДОМУ — РАНОК 

Ранок у селі. Світло ніжне, трохи прохолодне, як після дощу. Ангус і Аріель стоять на ґанку дерев’яного будинку. Вона вбрана у просту блузу з довгою спідницею, волосся акуратно заплетене в косу. 

В руках — невеликий букет польових квітів. Ангус тримає її за руку, обережно посміхається. 

АНГУС:
«Сьогодні я покажу тобі море. Батько казав, що воно зовсім близько, лише за пагорбом.» 

Вони йдуть вузькою стежкою через луки. Довкола — високі трави, чути спів птахів. 

ЕКСТ. ПАГІР — ПІЗНІШЕ 

Вони піднімаються на пагірок. Звідти відкривається вид на далеке море, але… воно ховається за густою імлою. 

Аріель напружено дивиться, намагаючись побачити більше. 

АРІЕЛЬ (з тривогою):
«Я не бачу... Мені здається, воно ховається від мене.» 

АНГУС:
«Імла — це тільки туман. Море завжди тут, воно чекає.» 

Вона опускає голову, вдихає глибоко. Потім раптом бере руку Ангуса і стискає. 

АРІЕЛЬ:
«Ангусе... а якщо я ніколи не знайду свій шлях назад?» 

Він дивиться їй у очі, намагається бути впевненим. 

АНГУС:
«Тоді я буду з тобою, де б ти не була.» 

Вони стоять поруч, а позаду починає шелестіти вітер, ніби нагадує про невидимий зв’язок із морем. 

- 

СЦЕНА 13 — Приїзд брата Ангуса 

ЕКСТ. ВУЛИЦЯ СЕЛА — ПІДВЕЧІР 

Вузька вуличка, викладена камінням. Вузькі будинки з дерев’яними ставнями. Під’їжджає екіпаж — кінний віз із закритою кабіною. З нього виходить брат Ангуса — приблизно 20 років, з холодним поглядом, у темному плащі. 

Він рухається впевнено, спостерігаючи за селом. 

АНГУС (насторожено, звертаючись до брата):
«Що ти тут робиш?» 

БРАТ (іронічно):
«Чув, у тебе дівчина з проблемами. Руде волосся, шрами, а ще якісь дивні казки.» 

Ангус стискає кулаки. 

БРАТ (продовжує, різко):
«Вона божевільна, і ти забиваєш голову цим дурницями? Це — небезпека для тебе і для нашої сім’ї.» 

АНГУС:
«Ти нічого не розумієш.» 

Між ними розгорається сварка. Голоси підвищуються. Люди з вікон дивляться на конфлікт. 

БРАТ (злісно):
«Якщо не припиниш цю маячню — я втручуся.» 

Ангус не відповідає, стискає зуби. Брат іде, залишаючи за собою холодну тінь. 

- 

СЦЕНА 14 — Втеча Аріель 

ЕКСТ. НІЧ / ЛІСОВА СТЕЖКА БІЛЯ МІСТА 

Темна, похмура ніч. Тонкий місячний світло пробивається крізь гілки дерев. Аріель тихо біжить, ступаючи по м’якій землі, її довга сукня трохи заминається, а волосся розвівається на вітрі. 

В її очах — суміш страху і рішучості. Вона оглядається через плече, чути віддалені крики, можливо, голоси, які шукають її. 

АРІЕЛЬ (про себе, пошепки):
«Я повинна піти. Вони не зрозуміють мене. Вони хочуть тримати, а я хочу летіти…» 

Вона прискорює крок, пірнає у темряву лісу, втрачається серед тіней. 

ЕКСТ. ПОСЕЛЕННЯ — АНГУС ЗА СТІНОЮ 

Ангус стоїть біля будинку, дивиться у темряву, розчарований і схвильований. Його рука стиснута в кулак. 

- 

СЦЕНА 15 — Аріель на морі і порятунок Аннет 

ЕКСТ. МОРЕ / БЕРЕГ — ПІЗНЯ НІЧ 

Темна вода тихо колише човен. Надворі штиль, але небо хмарне, зірок майже не видно. Аріель сама стоїть на краю човна, оглядаючи темряву навколо. 

Вона повільно знімає взуття, знімає верхній одяг — готується пірнути у холодну безодню. 

АРІЕЛЬ (тихо, наче до себе):
«Нарешті… додому.» 

Вона робить крок, сповільнюється, потім стрибає в воду. Хвилі огортають її, темрява поглинає. 

Вода холодна, вона пливе все глибше. Але через кілька секунд Аріель починає тонути, б’ється в паніці. 

В цей момент із човна, який тихо підпливає, вилізає Аннет — молода жінка років 20, з довгим темним волоссям, одягнена у просту сукню, що легко рухається разом з вітром. 

Вона швидко пірнає і схоплює Аріель, витягує на поверхню. 

АННЕТ (напружено, допомагаючи їй):
«Тримайся! Я тебе врятую!» 

Вони вибираються на берег, Аріель лежить на піску, кашляє, дихає важко. Аннет сідає поруч, тримає її за руку. 

АРІЕЛЬ (пошепки):
«Я не можу… без води…» 

АННЕТ (спокійно):
«Ти в безпеці. Поки що — тут.» 

Камера фокусується на очах Аріель, що повільно заспокоюються, але все ще палають тривогою і сумом. 

- 

СЦЕНА 16 — Будинок Аннет 

ІНТ. КІМНАТА В БУДИНКУ АННЕТ — ПІЗНІЙ ВЕЧІР 

Невелика, затишна кімната з каміном, де горить вогонь, кидаючи тепле світло на дерев’яні стіни. На столику стоїть горнятко з трав’яним чаєм. Аріель лежить на вузькому ліжку, вкритому теплим пледом. 

Аннет сидить поруч, тихо загортаючи Аріель в ковдру. В кімнаті панує тиша, окрім тріску полін у каміні. 

АННЕТ (ніжно):
«Ти в безпеці тут. Можеш відпочити.» 

Аріель намагається заговорити, але її губи ледве рухаються, голос відсутній. 

АРІЕЛЬ (беззвучно, губами):
[тихо шепоче, але неможливо почути] 

Аннет дивиться на неї з турботою, розуміючи, що щось не так. 

АННЕТ:
«Ти хочеш мені розповісти?» 

Аріель лише киває слабко. Її очі сповнені суму і відчаю. 

Аннет бере її руку, стискає її ніжно. 

- 

СЦЕНА 17 — Ангус шукає Аріель 

ЕКСТ. ВУЛИЦІ МІСТА — НІЧ 

Ангус блукає вузькими вуличками маленького прибережного містечка. Світло ліхтарів падає на бруківку, а вітер приносить запах солоної води. Він знервовано озирається, час від часу зупиняється і слухає. 

В його руках — кілька листівок із зображеннями моря, які він роздає перехожим із надією, що хтось бачив Аріель. 

АНГУС (шепоче собі):
«Аріель… Де ти?» 

Він підходить до дверей маленької хати, постукає кілька разів. Двері повільно відчиняються — це Аннет. 

АННЕТ (обережно):
«Вона тут. Але вона мовчить. Боїться говорити.» 

Ангус дивиться на Аріель, яка сидить у кутку кімнати, притиснута до стіни. Її очі сумні і холодні. 

АНГУС:
«Я просто хочу допомогти.» 

Аннет киває, мовчить. Ангус сідає поруч, намагаючись не порушувати її спокій. 

- 

СЦЕНА 18 — Ніч на пляжі з Ангусом 

ЕКСТ. ПЛЯЖ — НІЧ 

Тиха ніч, місяць відбивається у спокійних хвилях моря. Аріель сидить на холодному піску, дивлячись у темряву води. Ангус стоїть поруч, трохи осторонь, зі складним виразом на обличчі. 

АНГУС (спокійно, але твердо):
«Ці твої казки про русалок... Це все дурниці. Ти маєш жити тут, серед людей. Бути, як усі дівчата.» 

Аріель мовчить, обіймає коліна, ховаючи обличчя. 

АНГУС (пом’якшуючи голос):
«Я хочу, щоб ти була щаслива. Не можеш весь час жити минулим...» 

Вона повільно піднімає голову, їхні погляди зустрічаються. Мить тиші, напруженої і водночас близької. 

АРІЕЛЬ (тихо, але з рішучістю):
«Моє місце — там, де море.» 

Ангус важко зітхає, дивиться на неї з жалем. 

- 

СЦЕНА 19 — Повернення додому до Ангуса 

ІНТ. ДІМ АНГУСА — НІЧ 

Темна кімната, освітлена лише слабким світлом свічок. Аріель стоїть біля вікна, дивиться на море, що ледь видніється у темряві. 

Ангус заходить за спиною, намагається взяти її за руку. 

АНГУС (тихо):
«Ти повернулася. Я думав, що ти залишишся назавжди далеко.» 

Вона не відповідає, відводить погляд.
Він підходить ближче, трохи обережніше, ніж раніше. 

АНГУС:
«Ми спробуємо жити разом. Ти зможеш бути щасливою.» 

Аріель з сумом дивиться на нього. 

АРІЕЛЬ (ледве чутно):
«Я боюся, що ніколи не зможу забути море…» 

Вона сідає, обхоплює коліна руками. Ангус стоїть поруч, мовчить. 

Аріель мовчить, уникає його погляду. 

Вони заходять до темної кімнати, де тьмяне світло свічок кидає тіні на стіни. 

АНГУС (тихо, але твердо):
«Тут ти в безпеці. Тут ти — моя.» 

Аріель повертається до вікна, дивиться на море. 

АРІЕЛЬ (шепоче):
«Я хочу втекти... але не можу.» 

Кінець другого акту