ГЛАВА 2

В мене все похололо, як мама покликала їсти. Тільки тоді я зрозумів, що спав до вечора.

Зайшов я в хату, мама вже борщ розставляла і кликала сідати за стіл. Я сів, почав їсти борщ. Мама, як побачила, запитала у мене, чого я такий блідий. Ну, я і сказав, що просто погано себе почуваю, та й продовжив їсти.

Важко мені було, нікого не слухав, тільки й думав, як розтлумачити сон. Я так задумався, що не почув, як батько мене кличе. Щось він мені почав говорити про дівчат та сватання, та я нічого не розумів. Не до того мені було.

Вечеря закінчилася, ми розійшлися спати. Батько ліг на печі, мама на ліжко, застелене соломою, а я вийшов на двір і ліг на лавку спати. Але мені сон не йде, а думки в голові крутяться.

Я ж усе-таки зовсім дитя був, то і страшно. А ще такі часи, що вурдалаки, мавки і розбійники ходять. Чутки теж швидко розходяться. Вже сьогодні дівчата до мене не підходили, щоб прокляття на себе не накликати.

Ну і розумів я, що, можливо, недовго мені осталось, та треба все-таки щось робити. Ну і вирішив завтра до тьоть Гани піти поговорити.

На слідуючий ранок я був замучений. Цілу ніч очі зімкнути не міг, тай і їсти зранку не хотів. Зразу пішов до тьоть Гани.

Було страшно. В неї все було травами обвішане, де-не-де бігали кури. Ну, зайшов я у двір, підійшов до дверей і постукав. Ніхто не відкрив. Постукав ще раз, сильніше. Ні звуку.

Тільки вже хотів іти, як двері відкрилися, і в дверях стояла тьоть Гана в чорній хустині.

Я як рота відкрив, щоб щось сказати, а вона говорить:

— Дажє не думай! Я не прощу тєбя. Ти получеш своє, а твоєй може буть тока смєрть!

Я як злякався, та навтьоки! А вона ззаду тільки й сміється, крихтить, що коліна трасуця.

Прибіг я додому в холодному поту. Пів дороги мені примари чудилися, і боявся я страшенно.

Но тут батько кличе і каже:

— Ти, сину, іди сюди. Поможеш хреста майструвати. Завтра Івана Купела хоронить будут.

Я хоч і як боявся, сів робити хреста.

Сиджу, виточую, та все неспокійно. Все звуки якісь: хрипи, скрипіння. Та так задумався, що пальця сильно порізав.

Ну, положив ножа і побіг до мами. Вона лоскут тканини в горілці замочила і на рану мені пов'язала. Пекло сильно, але я терпів. Подякував мамі і пішов назад хреста доробляти.

Роблю хрест, уже й дату смерті виточую, і ім'я померлого, як батько кличе:

— Іди в ліс дров нарубай!

Ну, я і оставив хреста, пішов, взяв сокиру та подався до лісу.

Йду я по стежці, вже до лісу доходжу, та так страшно мені робиться. Тільки й думаю, щоб на мене хтось не напав.

Зайшов у ліс, а там темно. Листя сонце закриває, гілки сплітаються над головою.

Найшов я сухе дерево на опушці. Не хотів глибоко йти, страшно було. Почав рубати. Перше гілки зрубую, а потім і за стовбур беруся. Добре, що тонкий був, швидко управився. Порубав усе на колодки, зв'язав на спину, повалив, взяв сокиру та й додому поніс.