1 частина

                                             Пролог
   За письмовим столом в вишуканому кабінеті сиділа чорнява елегантна жінка років тридцяти. Вона зосереджено працювала на комп'ютері, уважно вдивляючись в монітор, а потім на хвилинку відірвалася від екрану і замріяно поглянулау у вікно. За вікном кружляла заметіль.
В двері заглянула молоденька миловидна секретарка:
-Лейло Мехмедівно, я Вам сьогодні вже не потрібна? Можна я піду додому?
   Жінка здригнулася від несподіванки:
-Так, Маринко, можеш йти додому, на сьогодні ти вільна.
-Добре, тоді  до завтра!
-До завтра! Гарного тобі вечора!
    За Мариною зачинилися двері. Лейла  підійшла до вікна і довго стояла, вдивляючись вдаль. Сьогодні минає десять років з дня смерті чи вбивства Макса...Десять років... За ці роки вона так і не наважилася відвідати батьків хлопця, бо саме себе вважала винною в його смерті. Вона не змогла наважитися подивитися їм в очі, не могла...За ці  роки в її житті багато чого сталося, були і труднощі, і поразки, невдачі та розчарування. Але щоразу вона долала всі негаразди та перешкоди, знаючи, що вдома на неї завжди чекає найдорожча людина у світі - донька Севінч, яка дивиться на неї блакитними очима свого батька...Лейла ніколи не забувала про Макса, і з любов'ю та трепетом зберігала одне-єдине фото, на якому вони були сфотографовані разом. Це фото стояло в рамці на її робочому столі.
      Одягнувшись, Лейла вийшла на вулицю. Різкий вітер жбурнув їй в обличчя жменю снігу. Сьогодні їй було  дуже сумно і тяжко. В якийсь момент вона відчула, що життя минає, і жоден прожитий день не повториться, але найсумнішим було те, що минулого не можна змінити. Саме про це вона думала, їдучи додому в своєму шикарному авто.
   Донька, не дочекавшись її, заснула на дивані, згорнувшись калачиком. Лейла присіла біля неї, прибрала з чола дитини пасмо світло-русявого волосся і поцілувала в щоку. Перевдягувшись в спортивний костюм, вона заварила собі запашну каву і зручно вмостившись біля донечки, натисла на кнопку пульта дистанційки, ввімкнувши велику плазму на стіні. На улюбленому каналі "1+1" після блока реклами починалася перша серія нового вітчизняного серіалу. Лейла  після смерті Макса  взагалі не могла дивитися кіно і ходити в театр, де все так нагадувало про коханого. Але назва цього нового серіалу її дуже заінтригувала, і вона вирішила переглянути його. І в  перші ж хвилини перегляду від несподіванки зойкнула і випустила з рук філіжанку з кавою.  Крихітні фаянсові шматочки розлетілися по кімнаті, кава темною плямою розповзлася по паркету, та жінка зачаровано дивилася на екран, не помічаючи нічого навколо себе. На екрані вона побачила...його. Чоловіка, який  був для неї найдорожчим у всьому світі, чоловіка, якого вона вважала мертвим цілих десять років... 
   Це був він, її Макс. В цьому серіалі він грав одну з головних ролей, і в титрах було зазаначено його прізвище... Помилки бути не могло...  Вночі вона не могла заснути. Спогади накрили її немов цунамі...

                              1  частина
   Останній день того далекого щедрого українського літа видався спекотним. Сонце невблаганно пекло, але у всьому живому єстві відчувалося трепетне чекання змін, чекання осені. У повітрі вже відчувався аромат осені і бабиного літа, аромат школи і знань.
   Лейла збирала свої речі, пакувала разом з мамою дорожні валізи, по декілька разів перевіряла пакунки, боячись щось забути вдома.
   Все! Прощавай, дитинство! Прощавай, школо! Прощавай, рідне село! Нарешті вона вирушає в своє самостійне життя, бо вона тепер студентка вузу і завтра на неї чекає довгожданне знайомство з курсом, з університетом, з новим життям, про яке вона так довго мріяла і на яке так чекала!
   Сестри з заздрістю поглядали на старшу сестру і потайки мріяли про те, що і в їхньому житті колись настане такий щасливий день, коли можна буде вирватися на волю з-під батьківського крила...
   Їхня сім'я переїхала на Україну у скрутні часи в пошуках кращої долі для своїх дітей, намагаючись вберегти їх від війни. І тут, на далекій українській землі, яка ласкаво та гостинно їх прийняла, вони не лише прижилися, а й пустили міцне коріння.
   Вдома батьки намагалися зберігати традиції своїх предків, але дівчатка ходили до звичайнісінької сільської української школи і прекрасно говорили українською.
   Лейла закінчила школу з відзнакою, знала чотири мови і мріяла стати перекладачем. Батько не дуже схвалювали її прагнення до самостійності, бо вважав, що місце жінки - вдома, на кухні, біля дітей та чоловіка. Він вважав, що жінка повинна сидіти вдома, дбати про господарство, доглядати за собою і бути окрасою дому, щоб чоловікові було не соромно показати її своїм друзям і гостям. 
Але Лейлу зовсім не радувала така перспектива - вона не уявляла себе на кухні чи городі, а бачила себе перш за все в кріслі директора власного видавництва або компанії. Батьки не заперечували проти навчання в університеті, адже за розумну і освічену наречену добре платять.

   Нове життя закружляло її в своїх обіймах - цікаве студентське життя, нові знайомства, неповторне життя в гуртожитку - події яскравим калейдоскопом змінювалися, не даючи змоги спокійно перевести подих.
   Дівчина навіть не зчулася, як промайнула осінь і настала зима. Перший сніжок припорошив землю, дерева, будинки. Лейла як маленька раділа снігу, раділа зимі. Вона взагалі любила зиму і сніг. Її подружки не могли повірити в те, що людина, яка народилася на сході, в країні, де майже не буває зими, може так її любити. 
   Зима в уяві Лейли завжди асоціювалася зі святом Нового року, з пухнастою ялинкою, з ароматом мандарин. Ось і зараз, сидячи на лекції, вона замріяно дивилася у вікно, розглядаючи засніжені ялини ппід вікнами аудиторії.
-Лейло, де ти збираєшся зустрічати Новий рік?- штовхнула її в бік подруга Наталка.
- Не знаю, мабуть вдома, як завжди...
-Послухай, я запрошую тебе до себе на вечірку, буде дуже хороша компанія, тож приходь,   не пожалкуєш.
-Не знаю, батько мене мабуть не відпустить, але за запрошення - дякую
   Але батька все ж вдалося вмовити і цей   Новий рік, вона зустрічала поза стінами батьківського дому, у подруги. Компанія зібралася чудова, всі друзі по університету, але серед них один хлопець був незнайомий. Лейла спочатку не звертала на нього уваги, лише сміялася і веселилася з друзями. Була вже двадцять третя година ночі. Компанія зустріла Новий рік за московським часом, хлопці ввімкнули музику.
-Можна запросити тебе на танець?- Лейла підняла голову і побачила перед собою того незнайомого злопця. Зустрівшись поглядом з його блакитними очима, вона змогла лише мовчки ствердно кивнути головою.
   Напівтемрява, яка панувала в кімнаті, не давала змоги добре розгледіти зблизька хлопця, вона намагалася вгадати хто він і що з себе являє, але думки плуталися в вирі незнайомих досі приємних почуттів.
- І чому я так розхвилювалася?- запитувала вона себе подумки знову і знову, і не змогла  дати відповіді.
   Танцювати з незнайомцем було приємно. Відчуваючи на своїй талії тепло його сильних рук, Лейла відчувала себе в повній безпеці, було відчуття, ніби вони були знайомі вже багато років. Коли танець закінчився, хлопець деякий час продовжував тримати дівчину в своїх обіймах, а потім повільно поклонився і вийшов із кімнати.
- Хто цей незнайомець? - Лейла схопила Наталку за руку і потягла на кухню.- Хто він такий?
-Який незнайомець?- здивовано поглянула на неї подруга, але враз зрозуміла, про кого йде мова і посміхнулася,- а...його звати Максом, він приятель Сергія.
-Сергія? А чому я його раніше не бачила?
-Тому що він навчається не  в нашому університеті, а в театральному коледжі, на факультеті акторської майстерності. Він місцевий, живе з батьками в шикарній квартирі...Еге, подружко, та ти мене зовсім не слухаєш... Що, так сподобався?
-Не знаю, я із ним щойно танцювала. Але він незвичайний якийсь...Він мене зачарував своїми очима. Я навіть про все забула, поки з ним танцювала.
-Оце так! Наша сором'язлива східна красуня закохалася з першого погляду, та ще й у кого? В того, кого вважають неординарною особистістю і майбутньою гордістю нашого кіно!- Наталка засміялася.-Кому сказати - не повірять! І чому ж ти стоїш? Дій, поки його не забрала з-під твого носа якась гламурна краля! А то знаєш, молодий, вродливий, талановитий, незайнятий, при грошах, подає великі надії на майбутнє... Такі хлопці на дорозі не валяються!..
-Відчепися! -Лейла обурилася.- Що ти мелеш?!
   Повернувшись до кімнати, вона поглянула на годинник. Стрілки показували без чверті дванадцяту годину ночі. Свято було в самому розпалі, компанія веселилася і готувалася наповнювати келихи шампанським. Але Макса серед гостей не було. Стурбовано поглянувши навкруги,вона шукала його очима. Раптом її серце шалено забилося, тому що вона побачила його. Макс самотньо стояв біля вікна і пильно вдивлявся в панораму нічного міста, що відкривалася з висоти шостого поверху. Відчувши на собі погляд, він озирнувся, і побачивши Лейлу, посміхнувся. Дівчина від несподіванки випустила фужер із коктейлем із рук, і він впав на підлогу, з дзенькотом розлітаючись на дрібні скельця.
   Лейла швидко нахилилася, намагаючись зібрати розбите скло і почула поряд приємний голос:
- Давай допоможу!
   Вона різко підняла голову і знову обпеклася об його очі.
-Ти завжди так знайомишся з дівчатами?- холодно запитала вона.
   Хлопець промовчав. Зібравши скло, він відніс його на кухню і повернувся звідти з чистим фужером.
-Тебе звати Лейла. Моє ім'я тобі сказала Наталка. Залишилося лише закріпити наше знайомство...
   В цей час музика затихла, і в тиші зазвучав голос президента, який вітав з Новим роком . Годинник показував без двох хвилин північ. Лейла ніби прокинулася. Події цього вечора вибили її зі звичного ритму, примусивши навіть забути, що сьогодні свято. Почулося шарудіння фольги, яку зривали з пляшки шампанського і хтось пошепки почав відлік миттєвостей,які залишилися до Нового року.
-...Двадцять...Чотирнадцять...Десять...- останні секунди рахували всі разом.- П'ять, чотири, три, два, один...
   Світ за вікном зірвався сяйвом і криками, на декілька секунд стало зовсім світло, ніби в день. В кімнаті вистрелила пляшка шампанського, і всі дружно почали вітати один одного і обійматися. Хтось налив Лейлі вино...
   Макс підійшов і поцілував її в щоку. Його очі вже не обпікали, а дивилися весело і відкрито.
- Так ось ти який...таємничий Макс...- прошепотіла Лейла. Той посміхнувся у відповідь.- Ну,будьмо знайомі, Максе!
   Їхні фужери торкнулися один до одного.
- Щасливого Нового року! Кажуть, як його зустрінеш, так і проживеш,- Макс взяв її за руку, і вона не відсторонилася.- Я, як тільки тебе побачив, відразу дав собі слово, що не залишу тобі жодної можливості зустріти Новий рік в поганому настрої. І мені здається, що це вдалося, так?
   Дивлячись на хлопця, Лейла допила шампанське і посміхнулася:
-Так, вдалося...Ти незвичайна людина. Я ще ні з ким не знайомилася так швидко і так легко. І знаєш,- вона наблизилася до нього надто близько і прошепотіла:- поцілуй мене...
   Під час всієї ночі вони більше не розлучалися. Танцювали, розмовляли, пили вино, і їм здавалося, що в цілому світі немає зараз людей, щасливіших від них. Вранці він провів її до гуртожитку і, поцілувавши на прощання, пішов.   
    ...Час минав, а Лейлі здавалося, що вона потрапила в казку. Дійсно, приїхати із села в прекрасне місто, вчитися в прекрасному вузі, зустрічатися з вродливим, турботливим, талановитим хлопцем- це все було схожим на казку.
   Прекрасно вихований, симпатичний і веселий Макс красиво залицявся до Лейли - зустрічав після занять, проводив до гуртожитка, дарував квіти, водив в кіно та в кафе... Та найбільше вони полюбляли гуляти в  парках та скверах затишного Дніпра, взявшись за руки, розмовляти про мистецтво, про театр. Макс мріяв стати відомим актором, брав її з собою на репетиції, і Лейла захоплено дивлячись на його гру, шепотіла:
-Геніально! Ти супер!
-Справді? А ти- моя муза, моє натхнення, моя зірка!
   Їхнє кохання зростало з неймовірною швидкістю. Вони кохали, мріяли бути разом, мріяли про одруження.
   Батькам Лейла ніколи не говорила про те, що зустрічається з хлопцем - вони б цього їй ніколи не пробачили. Батьки Макса знали про неї, були не проти, лише одного разу , коли тільки довідалися про східну подругу свого сина, мама сказала:
-Синку, у її народу інші звичаї. У них батько видає доньку заміж, сам шукає їй жениха. Ну і що, що дівчина його не кохає? Ти подумай, що буде з бідною дівчинкою, коли ти її покинеш?
-Мамо, я її ніколи не покину і нікуди не відпущу!  
   Минуло півроку... Йшла лекція. Лейла з Наталкою сиділи за останньою партою в аудиторії і мріяли кожна про своє, коли Лейлі стало погано. Її так раптово знудило, що вона ледве встигла добігти до туалету.
-Що з тобою?- Наталка стурбовано поглянула на подругу, бліду як смерть.
-Не знаю, погано себе почуваю, мабуть чимось отруїлася. Вже декілька днів нудить, треба відвідати терапевта.
-Що ж, відвідай...Але не терапевта, а гінеколога. А раптом ти вагітна?
-Що ти таке кажеш? Не лякай мене!
- Я й не лякаю тебе, але ж це може бути правдою. Ти скільки часу вже спиш з Максом?
   Лейла не відповіла, вона наче не чула і не бачила нічого навкруги. Думки не давали їй спокою.
-А раптом я, дійсно, вагітна? Щ тоді буде? Що тоді робити? Батько мене вб'є!
   І того ж дня вона відвідала лікаря.
-Вітаю! У вас буде дитина!- слова лікаря вразили її в самісіньке серце. -Цього не може бути! Що я скажу батькам?!
   Була зима. Йшов густий лапатий сніг, колючий морозяний вітер кружляв його парками, тротуарами, пустував, немов маленький непосидючий хлопчик. Лейла йшла тротуаром в розстебнутому пальто, без берета і зовсім не відчувала холоду. В її голові пульсувала лише одна думка:
- У мене буде дитина! Що я скажу батькам?!
   Прийшовши в гуртожиток, вона безсило впала на ліжко і заридала. Так пролежала до вечора. Ввечері прийшов Макс, і побачивши заплакану кохану, стурбовано запитав:
-Лейло, що сталося? Чому ти плачеш?
-У мене буде дитина...У нас буде дитина...- дівчина злякано поглянула на коханого.
-Дитина? Ти серйозно?
-Так, серйозно...Я сьогодні була у лікаря...Що ж ми  тепер будемо робити?
-Як це що? Одружуватися!
-Але як бути з моїми батьками? Батько нізащо не дозволить мені вийти заміж за тебе! У нас заведено так, що ми повинні виходити заміж лише за  чоловіків своєї нації і віри!
-Це все маячня якась! Середні віки! Але ж ми живемо в двадцять першому столітті! Ти сама маєш право вирішувати за кого виходити заміж і з ким жити!
-А що скажуть твої батьки?
-Сподіваюся, що вони не будуть проти нашого весілля!