З Початку було порожньо та болісно.
Моє “Я” поступово вкривала крига, що намагалася дістатися самого ядра. Хотілося кричати від болю та кликати про допомогу. Та не було чим. Не було змоги. Чогось бракувало.
Було лише одне розуміння: у цій порожнечі, окрім мене, більше нікого не існує.
Самотність.
Та раптом, щось мене торкнулося. Щось тепле. Потім ще. І ще.
Навіть знати не хотілося звідки беруться ці уламки, що приєднувалися до мене. Головне - вони повертали мені єдність. Вони повертали мою силу.
І коли ми возз'єдналися - в мене вистачило сил, щоб вибухнути та врятуватися з пастки.
Перший крок зроблено. Переходжу до наступного.
