Частина Четверта. 2. Осінь 157р.

12 Рубіния 157р.

Маг-Рівік

Скандал під час обідньої перерви у "Ложці" викликав злу посмішку. Нарешті Каштанка знайшла ще одну жертву для своїх нападів. Точніше - жертв. Дівчата-чужинки намагались протистояти Бетерлі та її гоп-компанії.

- Втручатися не будеш? - запитав мене Соренто. Ми до цього обговорювали графік відвідування театру.

- А нащо? Їх багато - самі розберуться. Не маленькі. Тим паче, сварку почала не Айша. Мабуть, щось в Лісі здохло.

- Яка ти зла. Це на тебе подорож до кордону так подіяла?

- Та ні. Я завжди така була. То ти просто не помічав.

- Тоді тебе треба чимось смачненьким пригостити. А краще - щось солодке обрати. Тож завтра між роботою та театром зайдемо до "Пишного Пирога".

- Вмовив. З тебе два пироги, один з м’ясом, другий - з ягодами. Головне - перед цим вдягнути безрозмірний балахон, щоб пузо потім не було так помітно, - успішно чи ні, але я пожартувала у відповідь.

- Домовились. Я також так одягнусь.

***

Але на сьогодні перетинання з потраплянцями не закінчилось.

Я зіткнулась з дівчатами в бібліотеці, між книжкових стелажів. Компанія мене не помітила та завзято обговорювала, за кого з вчителів краще вийти заміж. Виграв декан Лавер. Ректору пощастило - він вже був одружений, хоча пліткарок це не засмучувало.

А двом кавалерам, які зі шкіри лізуть, щоб догодити, навіть звичайна словесна подяка не світила. Старання хлопців в хросс не оцінювалось. На їхню долю дісталися лише зневажливі відгуки за спинами.

Після підслуховування я зрозуміла: якщо принаймні крапля жалю до цієї четвірки в мене залишилась, то вона негайно випарувалася після цієї розмови.

- Цікава розмова. Не знаходиш? - Віткар мене так налякав, що я ледь не закричала на всю бібліотеку.

- Дуже. Особисто для любителя пліток. Ти щось хотів?

- Так. Нас з тобою очікує Лавер.

- Нас вдвох? - здивовано перепитала я.

- Саме так. Ходімо.

Повернувши книжки бібліотекарю та забравши свої речі, ми пішли до деканату.

***

- Отже, що ви пам’ятаєте до того, як опинились тут? В цьому світі, - запитав мене Німідор.

Несподіваний гість у школі. Я його до сьогодні жодного разу не зустрічала на учбовій території.

- А нащо воно вам? - запитала у відповідь.

У кабінеті пана декана, окрім мене, Віткара, самого Лавера та Німідора, пербував ще один не знайомий мені чоловік, який представився Ерміс Дорт, вчитель захисної магії.

- Якщо ви не помітили, на вас полюють, - тихим, спокійним голосом почав магістр Дорт. - Ми хочемо вам допомогти, але нам бракує подробиць.

- Про моє минуле життя?

- Для початку - почнемо з нього.

- Я знаю, що таке холодильник, пеніцилін та атомна електростанція. Також - що коли в космосі розженешся до потрібної швидкості, двигун корабля можна вимкнути, а далі летіти по інерції. Майонез - холодний соус, і запікати в ньому їжу - це знущання. Двох планет на одній орбіті не буває. Точніше, це можливо, але проіснує відносно недовго. Рожеве вино - це коли червоне виготовляють за технологією білого, а помаранчеве - коли біле за технологією червоного. Хвіст у комети з’являється лише тоді, коли вона пролітає поряд з зіркою, а не у відкритому космосі. Кросівки - зручне взуття…

- Досить, - зупинив мене Німідор. - Я з цього майже нічого не зрозумів, окрім одного: ви згадали минуле життя.

- Не зовсім. Я про себе не пам’ятаю нічого особистого.

- Погано. А чи пам’ятаєте щось про час між колишнім життям та теперішнім? Де ви були? Що робили? Може, з кимсь спілкувалися? - продовжив допит ельф.

Я замислилась, бо дійсно трохи згадала про той час, як зручно мені було й нікуди не хотілось йти. А ще - з самого початку перебування вже в цьому світі знала, як мене звати, та що я “замовляла” для нового життя - від магії до сірників. Та про це не стала розповідати, ельфа навряд це цікавило, хвіст ставлю. Розповіла лише зручність та лінь.

- Небагато. А точніше - майже нічого, - підвів висновок госторовухик.

- Може, воно й на краще. Неможливо сумувати за тим, про що не пам’ятаєш. А що ви там казали про переслідування? Можна з подробицями - хто й навіщо? - запитала я.

Чоловіки, як по команді, подивились один на одного, ігноруючи хіба що Віткара як наймолодшого.

- Треба розповісти, - оголосив декан.

- Впевнений? - з тривогою в голосі запитав Дорт.

- Так.

- Тоді сам й розповідай, - махнув ельф.

- В нас є підозра, що на тебе полюють жерці, - почав Лавер. - Та хочуть вбити.

- Нащо?! - здивовано запитала я. Ось чого-чого, цього точно не очікувала.