Частина Третя. 4. Літо 157р.

21 Смарагдия 157р.

Маг-Рівік

- Заплющ очі та намагайся відчути свою силу, наче вона матеріальна, - віщав на черговому занятті пан декан.

Словам декана я спочатку здивувалась, але при трохи довшій медитації відчула, як мене щось торкається. Це була магія. Моя магія. Моя сила. Така тепла та затишна. Вона пестилась наче кошеня.

- Відчуваєш? - запитав Лавер відірвавши мене від задоволення.

- Так.

- Це добре. Бо я її бачу. Ти сяєш, наче освітлювальний артефакт. Як настрій?

- Хочеться стрибати від радощів, - чесно відповіла я та розплющила очі.

Я дійсно світилась, хоча не так яскраво, як це подав Лавер. Так, трішки - щоб в темряві швидше мене знайти.

- Це добре. А тепер спробуй спрямувати свої радощі на мене.

Сьогодні на чоловікові були навішані декілька захисних артефактів та амулетів. Сподіваюсь, їх вистачить.

- Добре. Потихеньку... Добре. Зараз ускладнимо задачу. Спробуй збільшити силу. Та не так же...

І втратив свідомість. Добре, що глечик з водою був наготові. Та не один. Коли декан втратив свідомість вчетверте за сьогодні, було вирішено покінчити з практичними заняттями. Та не з лекціями.

Не знаю, скільки думав над цим іллін, чи з ким радився, але він вирішив розповісти про те, що відбулося в Вежі.

Як виявилось, на Суфо та Наоса було накладене закляття підпорядкування. Вони, під дією чужої магії, шукали відповідну жертву на роль головної темної відьми, щоб виставити це так, ніби маги теж зацікавленні в винищуванні цих жінок.

Вірилось в це не дуже, та, на жаль, іншої версії не було.

Постраждалі зараз все ще знаходились під вартою в Вежі та під наглядом цілителів-менталістів.

Що ж, з часом побачимо, чи це дійсно так.

27 Смарагдия 157р.

Маг-Рівік

- Оце ти даєш! Вже п’ятий раз за два тижні відправляєш декана до цілителів, - посміхнулась Ванда, розливаючи чай по чашках.

Після переїзду Улли до гуртожитку я завела звичку інколи заходити до майбутніх цілительок у гості. Звісно, не з пустими руками - сьогодні принесла пиріг з грибами та кроликом.

- Та я ж не просто так, я ж тренуюсь.

- Тренується вона. А ти чула, що про тебе ходить по школі? - запитала Улла, хитро дивлячись на мене.

- Нова плітка? Як я її пропустила? - здивувалась Олдрі.

Вираз на обличчі дівчини був настільки яскравим, що всі присутні не втримались та розсміялися.

- То що на цей раз? Що я намагаюсь вбити Лавера? - заспокоївшись, тяжко зітхнула я.

- Ні. Що в тебе з ним роман, - відповіла однокласниця.

Цього мені не вистачало. Нещодавно в школі дізналися про арешт. Хвала Силі, що всі також були обізнані, що моєї провини не було, але все ж з деякими індивідуумами прийшлось полаятись. Ох, я розлютилася - та так, що не стримала емоції. Алістара, свого однокласника, так налякала, що той спочатку збіднів, ще більше, а потім взагалі не міг розмовляти. Додатково - кілька днів ходив і гикав, а в чорному волоссі хеда з’явилася сивина. У мене й досі спогади про цю розмову викаюсть недобрі почуття. Цей, придурок, стверджував, що я відкупилася від звинувачування, тому мене відпустили, а невинні за мене відбувають покарання. Жах.

- Хто автор цієї історії - навіть думати не треба. Айша. Але що це їй дає? - запитала я у всіх присутніх дівчат.

- Та хто знає. Я почула цю плітку від Біри. А та - від Інги, - відповіла Улла.

- Біра? - здивувалась я ще більше. Після випадку на артефакториці я з дівчиною більше не спілкувалась. Навіть не віталась, бо так і не дочекалась вибачень.

- Так. Вона також хотіла з нами в кімнату, але місця більше не було, - доповнила Улла.

- Біра, це та дівчина, що на тебе навела наклеп? - серйозним голосом запитала Фіона.

- Так.

- Дуже дивно. Я знайома з її родиною. А точніше - зі старшими: братами та сестрою. Цілком адекватні укнаєри. Проблем у родині не має. То чого вона ризикнула на тебе брехати?

- А ніхто не знає, - відповіла я іллінкі, - тільки вона сама. Але ділитися цим не поспішає. Я, звісно, спробувала її “прочитати”, та марно. На ній якийсь дуже сильний артефакт.

- Я й не здивована. Вона ж з родини аретфакторів. Там стільки сімейних розробок. Спробую поговорити з її сестрою, вона завершує навчання в нашій школі. Ходить сюди тільки, щоб бібліотекою користуватись та з вчителями радитись. З’являється, щоправда, дуже рідко, бо це останній місяць, а далі - захист, отримання рангу та воля.

- Добре. Сподіваюсь з Бірою розберемось. А що робити з деканом? Коли мені очікувати в гості розлючену дружину?