Частина Перша. 5. Зима 156-157рр.

00 Онік 157р.

Гаркров

Ранок ми проспали, тож вирішили прогулятися містом, яке гуляло, співало, танцювало, продавало на вулицях смаколики та гаряче вино з травами, а на невеликих сценах виступали барди.

Відпочивати пішли, щойно Серін почала хилитися до горизонту. Завтра - знову в дорогу. Добре, що сьогодні нам вдалося купити все необхідне для продовження подорожі.

01 Сребния 157р.

Північний Шлях

Учора, залишивши Гаркров, ми продовжили шлях. Хоча тепер у нас були гроші на портали, Террі ретельно їх уникав, пообіцявши, що скористаємося ними лише коли будемо спізнюватися на іспити. Йому знову снилося, що його переслідувачі наближаються.

Ясне ранкове небо та яскрава зірка обіцяли приємну мандрівку, не дивлячись на пророчий сон. Та не встигла Серін наблизитись, до горизонту як погода з ясної та морозної перетворилася на похмуру та вітряну. А згодом повалив такий густий сніг, що витягни руку - й кінцівки пальців не побачиш. Довелось довіритися моєму компасу, який привів нас до найближчого хутора.

Постукавши у ворота, ми не одразу, але все ж таки дочекалися, поки нам відчинили.

- Чого треба? - запитав середніх років чоловік.

- Хуртовину перечекати, та їжі купити, - відповів Террі, при цьому не зводячи з господаря погляду своїх вже білих очей.

- В хату не пущу. В конюшні перечекаєте. Їжу туди вам принесуть. З кожного - по три ассіма.

- П'ять за двох. І їжа має бути свіжою, - вніс свою пропозицію ельф.

- Домовилися. Йдемо, покажу, де вам належить перечекати.

В конюшні було темно, холодно і майже порожньо. В кутку сиротливо стояв стіг соломи. І на цьому спасибі. Отримавши від ельфа чотири ассіма, господар залишив нас, а я стала розмірковувати як зігріти приміщення.

- У снігу було б гірше, - виніс вирок друг. - Заводь коней, будемо розташовуватися. Принаймні можна спати на соломі. А от коней нею годувати не раджу.

- Отруюються?

- Ні. Лячно уявити скільки за неї зажадає господар. Я ледь вмовив його нас пустити й ціну скинути. Такого жадюгу ще не зустрічав.

- Знову вимушена зупинка - невідомо на скільки.

- Нічого. В нас ще є п'ятдесят днів. За моїми розрахунками, будемо вчасно.

Ми розсідлали коней та витерли їх насухо. Опісля дістали ковдри та почали вмощуватися, коли двері зі скрипом відчинилися, і в компанії зі снігом, до конюшні увійшла молода дівчина.

- Доброго вечора! - проспівав високий голос. - Ось ваша вечеря. - Мені в руки встромили кошик, накритий рушником. - Якщо ще щось буде потрібно - кличте.

При цьому вона не зводила з ельфа погляду. Я впевнена: якби мене тут не було б, вже тягла хлопця в сторону стогу. А так - я тільки заважала. Емпатія працювала виправно, на відміну телепатії, що заснула не відомо на який час.

- Вона на тебе око поклала, - сказала я другу, після того, як дівчина пішла.

- Сподіваюсь, вночі нас ніхто не потурбує.

- Чого?

- Не подобається вона мені. Від неї тягне чимось… темним.

- Темним? Це як?

Друг почав пояснювати, що відчував не лише хтивість, а й не добрі наміри. Та якби моя телепатія знову була б активною, я б змогла більш ретельно дізнатися, що планує дана діваха. Після таких слів захотілося, щоб дар знову прокинувся. Але згадавши скільки від нього не зручностей, вчасно схаменулася. Без чужих таємниць обійдусь.

- Давай краще подивимося, чим нас годують.

Всередині були шинка, тушкована капуста, хліб, декілька яблук та невеличкий глечик з елем. Не багато, але вистачить, щоб приборкати урчання в животі.

02 Сребния 157р.

Північний Шлях

Різкий порив крижаного вітру змусив нас з Террі прокинутися в пошуках причини дискомфорту.

- Де?!! - кричав господар, стоячи над нами та розмахуючи батогом.

- Що - де? - запитала я, в спробі з просоння усвідомити чого від нас потребують.

- Фрося де?!!

- Хто? - це ми вже в один голос з ельфом.

- Донька моя! Де вона?!!

- Та вдома, напевно. Де ж їй бути посеред ночі, - відповіла я.

- Нема! Нема її!!!

- Як бачите, тут її теж немає. Якщо не вірите - можете самі в цьому переконатися, - запропонував Террі вставши зі стогу, протягнув мені руку, допомагаючи піднятися.

Розгніваний чоловік тицьнув смолоскип жінці, що його супроводжувала - скоріше за все дружині, та почав розкидати солому.