Частина Перша. 2. Зима 156-157рр.

02 Морозія 156р.

Дорим

Через те, що ніколи не могла нормально спати на новому місці, прокинулась ще затемна, і з заздрістю подивилася на напівельфійку, що солодко спала. Дівчина прийшла далеко за північ, рухаючись якомога тихіше, але скрип і шурхіт мене все одно розбудили. Вдягнувшись і заплівши довгу косу, вийшла на вулицю - до туалету. Пробіжка туди-назад разом із морозом та вмивання снігом розвіяли залишки сну, подарувавши бадьорість.

Зал як очікувалося, був порожній. Ні, меблі в ньому були, а ось хоч одного розумного - ні. Навіть охоронець кудись подівся. Заходь хто хоче, бери, що хоче. Якось не віриться, що злодіїв у цьому світі зовсім немає. Навіть навпаки, судячи з вчорашніх поглядів перехожих. Трохи зазіхаєш - й твої голі ноги стирчать з підворіття та синіють. Сподіваюся, ніхто зі сторонніх не увійшов у заїзду і не лазить по кімнатах, замки там хисткі. Мені то що, все найважливіше завжди з собою - в браслеті. Зняти артефакт неможливо, до того ж поки він не активний, це ледь помітне, біле татуювання на зап'ясті.

- Ви рано, - швидше засмутився, ніж здивувався охоронець із в'язанкою дров.

- Так вийшло. А сніданок скоро можна отримати?

- Зараз схожу на кухню. Ви сідайте, та ближче до вогню. Мороз на вулиці - до кісток пробирає, - підкинувши у вогонь пару полін, чоловік пішов на кухню.

Стояти справді не було сенсу, тож я зайняла один зі столиків ближче до каміна - той, за яким сиділи вчора. Відзначивши чистоту стільниці: хтось уже встиг не тільки поставити меблі на місця, а й вимити зал після нічних гулянь. І вже думала дістати блокнот і ручку, щоб скласти на сьогодні план дій, як з кухні вийшла дівчина з повною тацею їжі. Гарячі млинці, ягідне варення, шинка, варені яйця, сир, той самий хліб, тільки свіжої випічки - й все це знову належало запивати елем. Так і спитись недовго. Потрібно терміново знайти альтернативу. І якщо у цьому світі немає чайного листа, то трав'яний збір також згодиться. З'ясувавши у робітниці, коли відкриваються крамниці, я неквапливо почала снідати в очікуванні, коли проб'є потрібний дзвін.

***

За порадою дівчини з канцелярії в першу чергу попрямувала до гільдії магів - за документом, що засвідчить: я чаклунка, в якій щойно прокинулась сила, та їду до Маг-Рівіка на навчання. Це мало допомогти уникнути зайвих проблем у дорозі.

Документ мені видали швидко - цьому посприяв магістр Ланг, якого я зустріла в холі. Чоловік мене упізнав й одразу провів до потрібної кімнати відклавши свої справи. По дорозі запитав як почуваюся, чи є перші прояви магії, і де інші? Я чесно відповіла, що стан мій задовільний, магія поки спить, а решту бачила останнє біля дверей канцелярії. Магістра мої слова про товаришів здивували, але він упорався з емоціями й попросив передати, щоб вони також зайшли до гільдії по свої довідки. Ще він додав, що вступні іспити тривають з першого по двадцяте лютерія або врожарія, кожного року. У поспіху він вчора забув про це наголосити.

Я ж в свою чергу задала головне питання яке ще вчора крутилося в голові, але від напливу інформації постійно забувалося: нащо ми з'явилися в цьому світі?

Чоловік пильно подивився на мене своїми сірими очима і чесно відповів, що навіть здогадки не має. Можливо, відповідь є у жерців, але ті не поспішають відкривати цю таємницю. Лише час дасть відповідь на це питання.

Подякувавши за допомогу, ми на цьому розійшлися.

Я чесно намагалася прочитати видані документи, але з того нічого не вийшло. Мабуть, дія закляття спало раніше, аніж припускав пан Ланг. Отже треба терміново вивчити місцевий алфавіт. А краще знайти вчителя для пришвидшення.

Далі мене очікували торговельні ряди.

***

Я довго вешталась між продуктовими лавками, запам'ятовувала ціни, і рахувала, у скільки може обійтися подорож на свої двох. Ідея йти пішки мені не дуже подобалась - це могло затягнутися місяця на три, не менше. Так і на вступні іспити спізнюся, потім інших пів року чекати. І грошей на портали шкода. Мабуть, в мені прокинулась жадібність драконів.

Ознайомившись з асортиментом і порядком цін я повернулася до “Північного Вітру” зі змішеними почуттями - вже подумувала залишитися в Доримі до літа та спробувати заробити грошей.

Заїзд знову гудів. Потраплянці співали, їли, горланили пісні - здавалося ні про що не турбувались. Особливо про гроші: чи то не розібралися у місцевих цінах, чи то у них туго з математикою.

На цей раз в залі зібралися майже всі - лише жерців бракувало. От їх я останній раз бачила ще під час розподілу. Може, для них передбачені якісь окремі пільги, тому їх тут не було зовсім?

Компанія ж магів сиділа окремо і весело гоготіла над жартами. Набравшись сміливості, я не питаючи дозволу, підсіла до них.

- Вітаю! - Миролюбно привіталася я, хоч мала повне право наїхати, що вони вчора пішли, не дочекавшись мене.

- А ось і наша велетня знайшлася, - сьорбаючи пиво, озвався Конн.

На “велетню” я здивовано скинула ліву брову. Як пам'ятається обидва хлопці були, хоч і ненабагато, але вищі за мене.

- І де ти була? - хлопець явно був напідпитку.