Розділ 12

ЛИСТОПАД.

Середа.

Вже кінець осені. Я нічо не писав, бо не було шо. Нічо особливого не відбувалося. Хіба, Коцюбенко кілька разів підходив на перервах до нас з Іваном і казав всяку гидоту.

І ше не маю часу, бо кінець семестру, купа контрольних і треба вчитися.

Але якраз сезон застуд і половина класу захворіла та й не ходить до школи. Повезло їм. Я би хтів так само, але мама сказала, шо я навіть мертвий піду. Отака вона в мене. Ніби й добра, але не тоді, коли це стосується оцінок.

Взагалі-то я вчуся погано, але стараюся витягувати ті семестрові, як тільки можу. 

Та як Івась мудріший від мене, то він дає мені деколи списати. Наприклад, ту саму англійську, хоча він теж не дуже її знає. Тому ми прекрасна команда.

А от на рахунок Каті, то там такееее...

Через кілька тижнів, цей Ігорчик(ненавиджу) вже веселився з якимись іншими дівулями. Я був і злий, і радий. Бо як так можна з Катьою? От я б так ніколи не зробив!

А радий, бо тепер вони не будуть разом.

На наступний він обіймався ше з якоюсь дівчиною. Потім сидів в їдальні ше з якоюсь. Бабій! Але цього всього Катря не бачила.

Та вчора він розмовляв з ЛЕСЕЮ! Так, тою самою. І саме, коли вона поцілувала його в щоку, підійшла моя бідна Катя. Вона почала плакати і кричати. Ми з Іваном пішли, бо не могли їх такими бачити.

Тепер вони не подружки. Леся навіть хоче переводитися в інший клас.

Але нам зараз не до того.

Он на наступний тиждень контрольна з математики, то це взагалі жах. Хоч би на чотири здати, бо казали, шо якшо хтось напише на нижчий бал – то лишуть ше раз в 5 класі. Може, то і брехня, але ж страшно. Тим більше, знаючи, які в мене стосунки з самим племінником директора.

Поки-шо ніхто не догадався, шо ми брешимо на рахунок нашої поїздки. Ну, принаймні, я так думаю.

Дехто навіть просився з нами, але ми чітко сказали, шо нема місця в машині, ні в готелі, ні грошей. Ми тільки боялися, шо вони розкажуть батькам, а ті почнуть питати наших.