Розділ 10

ЖОВТЕНЬ.

Понеділок.

Ми з Іваном тепер в центрі уваги. Всі тільки до нас підходять і питають то про Лондон, то про Париж, то про інші міста. Ми все розказуємо і то з такою щирістю, шо деколи самим стає смішно від того, як нам всі вірять😂. А може, вони прикидаються? – деколи думаю я.

І до семикласників, та навіть до восьмикласників то дійшло. Ходять тепер надуті від заздрості. І хай такими і ходять.

На рахунок того, чи поїду я в село разом з Іваном ми в п’ятницю в обід поговорили. Спочатку тато був проти, бо я ше малий. А от мама - навпаки мене підтримує. Каже, шо це ж недалеко, та й з Іваном, а не з чужими людьми.

Але чомусь я розумів, шо є якась особлива причина, з якої тато не хоче мене відпускати і я виявився правим.

Цілі вихідні тільки по це всі і балакали. Батьки через це ледь не посварились і я вже почав жаліти, шо все так сталось.

А от тьотям моїм – було все одно. Їм лиш би мого тата позлити.

І нарешті вчора ввечері, коли ми вернулися з церкви тато таки погодився!

Фух! Вже легше!

Це сьогодні зранку я дізнався, шо в тому селі ні інтернету, ні зв’язку.

- Та не парся, там купа книжок. І ше, мої бабця з дідом знають багато історій. Буде цікаво, - заспокоював мене друг.

- Іван, ти ж знаєш мою маму, вона, якшо не зможе до мене додзвонитися, то навіть вночі приїде і забере звідти. Чо ти не сказав зразу? – вибухнув я і розхвилювався знов. - Мама подумає, шо я спеціально не сказав їй цього.

- Ну тоді добре, нікуди не їдемо і хай всі зрозуміють, шо ми набрехали.

Коли прийшов додому, то побачив, шо мама Івана сидить на кухні і весело балакає з моєю.

Ох, цей Іван! Чо він так робить? Я ж не просив.

- Добрий день, тьоть Наталь!

- Добрий, Володя! А ми тут з твоєю мамою якраз говорили про наше село.

Я подивився на свою маму.

- Я відправлю тебе з Іваном туда.

Який я був радий! Тепер тільки лишилося дочекатися того літа.