2 глава

“Сьогодні перший день весни. Я закінчую вже школу. І скоро буду здавати екзамени. Сьогодні у нас у школі був дивний день. У нас не було уроків, всіх учнів завели у актовий зал і нічого не пояснили. Через декілька хвилин вийшов директор школи і почав говорити, він сказав, що це непередбачені обставини. Так як ніхто нікого не попереджав.

Я сидів біля Іллі і ми нічого не розуміли. У мене у голові пронеслося багато різних думок. Але директор продовжив свою промову. Він сказав, що до нас приїхали учні зі школи з розумовою відсталістю і будуть показувати концерт. Концерт був цікавим. Вони всі молодці. Мені на одну хвилину здалося, що ці діти з розумовою відсталістю навіть кмітливі ніж ті хто вчиться зі мною у класі.”

Я написав це у свій шостий щоденник і виключив світло. Але цієї ночі мені все-таки не дали поспати. Коли я засипав, то почув крики батьків.

“Дивно” — подумав я, я сів на ліжко. І все-таки вирішив піти подивитись чого вони кричать, адже моя сім’я завжди була тиха і спокійна.

З сходинок другого поверху я побачив цю картину. Мама кричала на тата і тримала в руці ніж. Тато був в такому подиві як і я. Раптово мам замахнулась і порізала тата ножем. Він впав на підлогу. Я підбіг за аптечкою і зразу підбіг до тата. Він лежав на підлозі, а з руки у нього текла кров. Я знав як надати першу допомогу людині адже весь вільний час я проводив у лікарні у тата, коли подорослішав. Я після того як допоміг тату, викликав швидку допомогу.

Тато забрали у лікарню адже поріз був глибокий. В цю ніч я поїхав з татом у лікарню. Мама залишилась дома. Я так і не зрозумів, що зі істерика у неї була. На щастя тата завезли у ту лікарню, де він працює. І лікар Сміт пообіцяв мені, що його рука скоро після операції знову буде працювати, як і працювала.

Тата прооперували і завезли у палату . На вулиці вже світало. В палаті біля вікна вже стояла мама і дивилась як його завозять. Я підійшов до неї і запитав, що це було. Мама дістала з своєї кишені лист. І простягнула його мені. Я коли брав його в руки подумав, хто пише листи у вік мобільних телефонів і інтернету?

Лист був написаний жіночім почерком. У ньому якась дама писала про те що їй його не вистачає, і що вона вагітна від мого тата. І підпис знизу у самому кінці був такий “P.S. Твоя кохана Ася”.

Тато отямився і мама почала розпитувати, що це за лист, я подумав тоді, що треба залишитися, а то не зрозуміло, що можна очікувати від цієї жінки. Реакція тата була спокійною. Він сказав, що не знає, хто ця Ася. Мама подивилася на тата й посміхнулась. І вибачилася, за поріз.

«До школи я сьогодні не ходив, а поїхав додому і цілий день спав. Тато під наглядом своїх колег, що добре. А мама, як завжди, пішла, гуляти зі своїми подругами. Дивна вона у мене... дуже». Увечері я поїхав до тата. Він був радий мене бачити, як і я його. Я сів на крісло біля ліжка, і ми почали розмовляти. Я цю розмову пам'ятаю як зараз:

- Тату, як твоя рука?

- Терпимо.

- І як ти тепер оперуватимеш?

- Відновлю руку і оперуватиму, як і раніше, тільки на відновлення можуть піти місяці. Ну, нічого прорвемося. Ти, до речі, вже знаєш, на кого ти хочеш вчитися?

- Так.

- На кого, якщо не секрет

- На лікаря.

- Хм... так само як і я, схвалюю.

- Тату, а якщо ти не відновиш руку, то що буде?

- Піду викладати до медичного інституту. Мені там давно пропонували вести лекції. Якщо хочеш, заходь після школи до мене до лікарні. Розповідатиму тобі, навчати так, сказати.

- Обов'язково буду приходити.

- Чим зможу, буду тобі допомагати.

“Я вже кілька днів не був у тата у лікарні, не був я й у школі. І ці два дні я провів з Іллею та його друзями. Вони, звичайно, прийняли мене, але є в цьому велике АЛЕ. Вони дурні. Хоча вони мають, чому повчиться, наприклад, дали мені два уроки. Як не заплатити за вечерю у хорошому ресторані, та як правильно познайомиться з дівчиною. Ці прийоми поки що не використовувалися мною, але я спробую використати другий прийом. Бо хочу, вже давно познайомиться з дівчиною”. Я встав сьогодні з думкою, що треба сходити навідати тата. Коли я вийшов зі своєї кімнати і спустився на перший поверх, то побачив матір, яка сиділа на дивані у вітальні і розмовляла телефоном. Вона дуже мило розмовляла з кимось. Я пройшов на кухню випив сік і поїхав до лікарні до тата. Дорогою я згадав, що сьогодні з Іллею домовлялися зустрітися у кафе. Він щось має мені розповісти.

Я доїхав до лікарні, на мене біля порога вже чекав тато. Він був у білому халаті. Я його спитав, чому. Він мені сказав, що зараз він, звичайно, не оперує, але вже цілком може проводити лекції інтернам. Я був радий, що тато вже може працювати. В школу сьогодні йти не треба було, тому я залишився на лекції у тата. У нього якраз мала вона початися. Він видав мені білий халат і ми пішли в аудиторію. Інтернів в аудиторії було багато, більшість уже сиділи за партами. Ми зайшли, і тато посадив мене на найкраще місце. Ці дві з половиною години пройшли дуже пізнавально. Адже тато працює у галузі нейрохірургії. Я також хочу стати нейрохірургом. І тому я його слова запам'ятовував і записував. В аудиторії я познайомився із деякими інтернами. У них, як і в мене, горіли очі при слові «нейрохірургія». Серед них були дві гарні та розумні дівчини. З однією я навіть уже домовився зустрітися в лікарні. Її звати Карина. Ми з нею домовилися зустрітися завтра після її зміни. Я попрощався з татом та пішов у кафе, в якому Ілля на мене вже давно чекає. Це кафе знаходиться зовсім на протилежній стороні міста. Тож їхав я туди довго. Коли ж зайшов у кафе, то одразу побачив друга. Він сидів і пив каву. Я привітався з ним і теж замовив собі каву. Ілля був трохи схвильований. Він почав розповідати, що ж у нього сталося.

Виявилося, що його батько почав виносити все з дому, оскільки гроші закінчилися. Ілля боїться, що незабаром він таким чином може пропити будинок. Друг попросив мене, щоб я поговорив зі своїм тато. Щоб він поклав батька Іллі на лікування до лікарні. Бо це вже терпіти Ілля не може. Я пообіцяв, що поговорю з ним.