85

Коли в кухні вже стало трохи жарко і почало приємно пахнути печеною картоплею, Оля підійшла до дверей в кімнату свекрухи, постукала і обережно зазирнула:
- Мам'Тань!

- Ще три хрестика, Олічка. Вже хочу сьогодні метрику для Софійкиного внука закінчити, - Тетяна Федорівна навіть не відклала рукоділля. 

- Так я і знала, - хмикнула Оля. – То зарані прийшла. Хвилин через п'ять буде готово.

- Ну добре, добре… в мене нитка вже закінчується. Ясь ще не прийшов? – Тетяна Федорівна нарешті обернулась, глянула на годинник, на Олю, та голку все ще тримала в руці.

- Мабуть, вже скоро. Побігла я! 

Але бігти не вдалось, бо під ногами крутився розбійник Беня. Вискочив з кімнати, потерся об Оліні ноги, а тоді побіг у коридор. Оля глянула на нього і тихо засміялася. «Ясь вже десь близько… і чи не купив сир?».

Ярослав і справді прийшов з пакетом з супермаркету. Торкнувся Оліної щоки коротким, ніжним поцілунком і весело сказав:
- Кинеш сулугуні в холодильник, поки Беня інспекцію не провів? Йому ж солоне не можна.

Беня занявчав майже з людським обуренням. Самі ласують, а кота не пригощають! А він, бідний, так давно їв! (Всього десять хвилин тому).

Вони зайшли на кухню. Оля почала розбирати покупки.
- Оу, сулугуні, грушевий сидр… в нас свято?

- Свято непрофесійності, - пожартував Ярослав. – Пацієнтам кажу, що заїдати стрес шкідливо, а як Степанович мозок винесе, ноги самі до магазину несуть. 

Оля поставила смаколики на місце, дістала масло, і, обернувшись, спитала:
- Що вже знов?

- Сказав бали безперервного розвитку набирати, - пробурмотів Ярослав, миючи руки. Передражнив: - «Розвиватися треба!». Ми розриваємось, а не розвиваємось. Та в мене скоро записів буде більше, ніж у травматолога…

- Капець, - Оля похитала головою. – Сідай. Гаряченьке, тільки що з духовки.

- А мама вечеряла?

- Обіцяла ж прийти, - Оля знов покрокувала до дверей, тихо жартуючи на ходу: – Ох вже це «ще один хрестик»…

Після вечері Ярослав обійняв Олю і спитав:
- Можна, я у тебе посиджу? Почитаю… взяв записи у Тараса, він вже цю маячню слухав і тести склав.

Оля ласкаво провела долонею по його волоссю.
- Мостись. То на що вас там Степанович підписав?

- Деонтологія! – фиркнув Ярослав. – Тарасик, звісно, таким клинописом пише, наче у нього в роду шумери були… але краще так, ніж слухати оте бла-бла в зумі і самому намагатися вхопити там щось нормальне.

Оля засміялась від жарту, уявивши, на що може бути схожий конспект. 

- І стільки часу продовбати через нещасні п'ять балів, навіть без красивого сертифікату… - Ярослав зітхнув, зазирнув в коридор, дістав з рюкзака трохи пошарпаний зошит з емблемою “AC/DC” і невдовзі зайшов в Оліну кімнату і вмостився на дивані. – А що там твоя дівчинка?

- Оооой! – вигукнула Оля. – Я спочатку сама повинна дочитати. Бо якщо ще тебе відволікати почну, то не залишу тобі часу на рукопис твого нащадка шумерів!

І вона сіла за ноутбук, поправила пасмо волосся, що вибилося з зачіски, і розгорнула файл.