79

Вдома ще нікого не було. Оля піднялась, повела плечима, наче від холоду, і попрямувала на кухню. Налила в чайник води, ввімкнула… дивилась у вікно, але подумки була ще в тексті. 

Завібрував телефон. Оля звично торкнулась пальцями екрану. Заглянула в робочий чат. 
Ліда писала: «Довідка від ендокринолога, на завтра, французька і іспанська. Оль?».

Відмітивши, що бере, Оля погортала далі. Кіра зробила окрему гілку для неробочих питань, і там вже жваво йшло обговорення, як вмовити чи змусити дитину прочитати влітку хоч пару сторінок. Аня тегнула її, і Оля здивовано припідняла брови – про що можуть спитати її, якщо в неї дітей немає?.. 

«Те, що я недавно розповідала. Твій підопічний», - Аня скинула кілька зображень. – «Ну, в сенсі, ти ж перекладаєш записи людини, яка його знала. Такий веселий. Це що, книга про нього буде?». 

«Ну, не зовсім про нього…» - відповіла Оля і на мить зупинилась, глянувши на екран. – «Я ще в процесі, приведу до ладу – покажу». 

Вона погортала фрейми з коміксу, і згадала, що писала Люсіль на початку: «гарний… веселий… сміявся… сказав: «ти повинна побачити світ за межами чотирьох стін»». 
Тепер вона не могла дивитись на ці рядки як зовсім недавно. 

Перегорнула інші чати. Тома скинула фото своєї кішки, милої трьохмастної Нюсі. «Дивись, як гарненько спить!». Оля у відповідь надіслала недавнє фото Бені на клавіатурі і підписала: «А мій не знаю навіть, коли спить! Помічник в усіх справах». І тут же подумала: так, щось Бені не видно, треба пройтись і глянути, чи нічого ще не впорядкував. 

Чайник клацнув. Оля заварила чай, і обережно подула перед тим, як зробити ковток. Хотілось чогось теплого.

Здається, довідка прийшла вчасно!
Повернувшись, Оля відкрила файл, пробігла рядки очима. Всього кілька речень, менше ніж півгодини роботи…  вона навіть не помітила, як час минув,  і невдовзі повернулась до щоденника. 

«Вчора Ежені обвінчалася з Жюлем і переїхала до нього. Агнес має ночувати в моїй кімнаті, але чомусь не хоче. Або кудись іде… мабуть, до Мадлен… або вкладається на самий краєчок ліжка. Так, ніби боїться мене торкатись. Чи наче зі мною щось не так. 
Я подумала, може, вона мерзне? Ковдра ж одна на двох. І сходила в Тампль, купила ще одну. Теплу… навіть донести до дому було важкувато, Андош Лемар допоміг. То Агнес, коли Мадлен не дозволяє їй бути в неї, стелить ковдру на підлозі і так і спить. 
Але я нікому не кажу». 

«Позавчора в нас був один лікар, вчора вже другий, сьогодні ще якийсь. Базіль їх зустрічав і проводжав. І сьогодні прийшов такий похмурий, сказав:
- Всі лікарі кажуть, що не можуть панові допомогти. Отой третій – з палацу, найкращий. То порадив з'їздити на води, але попередив, користі з того може й не бути.
Агнес так дивно на мене подивилась. Не знаю, чому».

«Мадлен не сподобалось, що я переставила вазочки з фруктами. Звичайні апельсини віднесла до бібліотеки, а сицилійські – в салон для гостей. Вона скривила губи і спитала:
- Люсіль, хіба ти таких простих речей не розумієш? Сицилійські – тільки для пана і пані, бо дорожчі! Ти ж не перший день служиш.
Я розгублено глянула на неї.
- Пан сицилійських не любить, бо вони червоні.
Мадлен так смикнула рукою, наче хотіла покрутити пальцем біля скроні, але стрималась, бо знатні панянки так не роблять.
Це ж само собою зрозуміло! Ходити потрібно тихо, штори мають бути закриті дуже щільно… зі спини підходити не можна (навіть пані не можна, не те, що нашим). А червоні фрукти краще не подавати. 
Пан часто сидить в бібліотеці, але не читає. Навіть на його улюблених книгах вже осідає пил… я змахую, і кінчики пальців смикаються». 

«Позавчора пан навіть на мене накричав – що підійшла не з тієї сторони. А потім заплакав, сказав, що ще один такий напад мігрені, і він застрелиться. Прогнав мене, перш ніж я встигла попросити вибачення… 
А вчора був веселий. Жартував. Дав гроші, послав мене в книгарню, і усміхнувся:
- Собі теж щось купи. Принесеш, я підпишу тобі, як того разу…
Боже, він це згадав! Недавно ж питав, де він взагалі. 
І сьогодні вранці теж… веселився, навіть вийшов до пані поснідати разом. А за кавою принесли листи, там був лист з палацу… він прочитав і став якось дивно говорити. Швидко і незрозуміло.

Я миттю побігла щільно закривати штори в усіх кімнатах, а П'єр сказав, що я відчуваю напади у пана, як кішка відчуває землетрус. Йому якийсь єгиптянин про таке розповідав, що коти чують…».