76

Ранок робочого дня почався з кави і гарячої теми в чаті. Оля тільки пару ковтків зробила, а повідомлення вже посипались. 
Ліда: «Характеристика випускника школи, французька і німецька».  
Оля: «французька +»
Галя: «німецька +». 

А вже через кілька хвилин Галя побідкалась: «Прочитала я цю характеристику… От в когось діти ідеальні! Читають! Самі! У мене ж віз і нині там - мабуть, до кінця літа список читання не подолаємо...»

- Угу, самі, - пробурмотіла Оля, пригадавши, як вчителі в приватному мовному центрі писали такі характеристики. Спробуй тільки вказати хоч який недолік, непереливки буде…

Люда підтримала: «Моя теж - каже, по програмі не цікаво, далеко від життя. З історією ж взагалі завал. Та ще фіг би з всесвітньою, на 7 витягне, і то добре. А по історії України треба до НМТ готуватись (»

Гена: «я коли складав, рандомно натикав, прохідний бал отримав».

Аня: «та можна як не на рандомі, то чисто на інтуїції і логіці виїхати».

Оля зробила ще ковток. Нічого не скажеш – хороший план! Надійний, як швейцарський годинник.

Галя: «От вони, наші діти... я в меншого нормальний телефон забрала, розкладушку видала».

Гена: «Ооо, слайдер - дитині? Це прямо щось на багатому)».

Ліда: «та який слайдер, звичайну розкладушку. Типу такої [фото]». 

Гена: «О май гад! Яка ж це древність...»

Кіра: «а Інтернет по картках і інтернет-кафе пам'ятаєте?»

Наталка: «я так з чоловіком познайомилась! Ми сиділи за сусідніми комп'ютерами в інтернет-кафе і помітили, що читаємо один і той самий форум фанатів Зоряних війн...»

Гена: «як це, форум? Тобто, алгоритмів і автоматичного просування не було?»

Галя: «Ну от, для молоді сива давнина те що було 10-20 років тому, а ми хочемо, щоб діти розуміли історію і прочитали того нещасного «Робінзона Крузо»».

Ліда: «Оль, до речі, що там з тими записами про генерала Жюно? Ще не втомилась, не скаржишся?».

Оля прижмурилась, потерла очі, згадавши почерк того невролога і відповіла: «Навпаки, зараз майже відпочиваю)»

Галя: «сумніваюсь що наше молоде покоління взагалі знає хто це такий. @Аня! От ти в курсі? Тільки без гугла і ШІ!)»

Аня: «звісно, знаю) генерал, друг Наполеона. І перший модник Парижу. Вдягався так стильно, наче кожен прикид годинами вибирав)».

Гена: «ти ж казала, що тести по історії теж на рандом відповідала?)»

Аня: «а про нього китайські комікси є!» 

Оля хіхікнула. Ну звісно! Коли вона вчилася в школі, її однокласники так само митців Відродження запам'ятовували: Рафаель, Мікеланджело, Леонардо, Донателлло. По мультику!  І написала:
«Треба комікси по всій шкільній програмі) може тоді дітям буде легше... а батькам тим більше!»

Аня: «так я десь бачила, ще й з перекладом. І комікси, і тіктоки. Якщо комусь потрібно, можу знайти і поділитись». 

Оля засміялась так голосно, що в кімнату заглянула Тетяна Федорівна і спитала:
- Що в вас там на роботі? Знову хтось чатом помилився і когось злякав?

- Та ні, обговорюємо те, що для дітей сива давнина. Уявіть собі, для наших практикантів інтернет нульових майже така древність, як для мене старовинний документ! - і Оля зачитала кілька особливо веселих цитат. 

Тетяна Федорівна прикрила очі, обличчя стало трохи замріяним.
- А ти ж, мабуть, дискових телефонів не пам'ятаєш? Хм... а моя мама, щоб кудись зателефонувати, ходила на переговорний пункт. В її часи це була така рідкість, телефон вдома. А як листи писали... я ходила на пошту, питала, чи прийшло мені щось від родичів і від подружок по листуванню... – вона поправила в'язану ляльку на поличці. – Ось майже таку, як ця, мені прислала дівчинка з Кишиневу. Нам обом тоді років по чотирнадцять було. І посилка так довго йшла…