72

Ні, сторінку прочитала, треба братись до характеристики! Оля трохи роздратовано поклацала мишкою. Хай вона могла про щось знати з історії, щось здогадуватись суто логічно – але ж хотілось нарешті дізнатись, який же шлях пройде щоденник від скрині Люсіль до наших часів.

Перемкнулась між вкладками. Ніби випадково відкрила фейсбук, а там в оновленнях висвітилися репости Віталіни. Про успішний успіх – тепер вже в Канаді.
«Не дивно, вона і тут така була», - подумала Оля і вже збиралась закрити вкладку, щоб не відволікатись, як на очі потрапив наступний репост – з мемом про «нездарних» українців, які залишились «і прикидаються героями, а насправді все розкрадають». 

Вона вже навела курсор на поле для коментаря, але тут же прибрала руку від мишки.

- Не буду коментувати! – втомлено пробурчала, скрививши губи. – Ще не вистачало псувати собі настрій. А то вночі насниться, що вона нами керує.

І нарешті відкрила файл. Задумалась. Начебто складного нічого, та все ж не те, з чим звикла працювати. В характеристиці вчитель вказував, що дитині не дається англійська, і Оля мимоволі пригадала оте «Табль чи Табле». 

Вона неквапливо, акуратно перекладала фразу за фразою, коли почула з кухні голос Тетяни Федорівни, яка комусь говорила по телефону:
- О, я тільки що прийшла! Ви скоро будете біля нас? Зараз відчиню.

Оля ненадовго відволіклась, прислухаючись. Двері прочинились трохи зі скрипом, почулись знайомі кроки свекрухи, а невдовзі – важке гупання. Кур'єр коротко, басом, сказав:
- Доставка оплачена. Отут мені розпишіться, будь ласка. 

Зашурхотів папір, щось клацнуло. Оля вийшла в коридор. Там біля стіни стояв чималий квадратний пакунок.
- Мам'Тань, воно важке? Допомогти, чи вже Яся дочекаємось?

Тетяна Федорівна відсунула пакунок від стіни.
- Це мені столик для рукоділля привезли. Легенький. Та його зібрати треба… - вона нахилилась, глянула… знову пішла на кухню, повернулася з ножем, акуратно розрізала плівку і витягла папірець, розгорнула, пробігла кілька рядків очима. Повернула іншою стороною. Трохи обурилась: - Вони що, думають, зараз всі англійську знають? Та я її ледве на трійку склала, і то, бо вчительці нове плаття врятувала!

- Це як? – хмикнула Оля.

- Вона в темному під'їзді об щось зачепилась, порвала спідницю… довго бідкалась. А ми в одному будинку жили, - Тетяна Федорівна усміхнулась, пригадавши. – А плаття було імпортне. Отак і… - і знову покрутила інструкцію в руках. – «Степ ан…». Коротше, Оль, розбереш?..