69

Отак глянеш одне перевірити, інше загуглити… і доходиш до того, що знаєш масу фактів, про які раніше не задумувався, а робота стоїть! Оля закрила кілька вкладок зі статтями з історії. Ще й кіт так затишно дрімав на колінах і трохи смикав вухами уві сні. Повертатись до медичного документу не хотілось зовсім. 

Оля покрутила ручку в руках. Хочеться чи не хочеться, а треба. Не в останній же момент робити. Кинула погляд на телефон, пригадавши, як писала Гені, що краще доробляти завдання трохи раніше терміну, щоб був час перечитати. Або в когось спитати, раптом що незрозуміло.

Хмикнула, тихо постукала ручкою по столу. Інших добре вчити… а сама? І неохоче перемкнула вкладки. Отже… «синдром» чи «симптом»? Окей, те, що ліки приймати три рази на день, а не п'ять, ясно: назву розібрала, схему можна і по друкованій інструкції звірити.

Надрукувавши ще кілька фраз, Оля погладила Беню. Як вона жартувала з Ярославом – сеанс кототерапії. Кіт сонно фиркнув, і Оля почухала його за вухом, пробурмотіла:
- Ну добре, хвостатий терапевт, буде тобі смачненьке. Але спочатку робота.

«Рефлюкс»? «Рефлекс»? Вона збільшила зображення ще на двадцять відсотків. 
Невдовзі в браузері висвітилось ще кілька відкритих вкладок. Та коли ж це закінчиться?! Ще через кілька абзаців Оля відкрила в телефоні робочий графік батьків. О, ура, обоє сьогодні вдома, буде кого спитати, раптом що!
Одразу стало спокійніше. 

Прокинувся Беня, застрибнув на стіл і влігся на розкритому блокноті. Оля швидко перемкнулась на камеру і сфотографувала. Глянула на фото, потім знову на кота. Ну красень! Треба Томі скинути. 

Далі процес пішов трохи легше… нарешті Оля підвелась, покліпала очима.
- Беня! Іди, їсти будемо.

Кіт відповів мелодійним мурчанням. Побіг за нею на кухню, прослизнув вперед, ледь не заліз в холодильник, коли вона відкрила дверцята, потім застрибнув на табуретку і потягнувся лапою до в'язки сосисок. 
- Навіть не мрій! – вона відсунула сосиски від краю столу. 

Оля варила макарони – Беня від неї не відходив і терся об ноги, нетерпляче смикав хвостом. Вона сіла їсти – він вмостився поряд і дивився такими очима, наче його кілька днів не годували, хоча в кутку стояла повна миска. А коли Оля повернулась до роботи, нахабно розлігся на клавіатурі, і кілька разів довелось акуратно його забирати. 

Вона торкнулась корпусу ноутбука долонею і сама до себе мовила: 
- Гріється! Он, навіть у техніки мозок закипає, а я ж жива людина!..

Плечі починали нити, а повертатись і нахилятись ставало дедалі важче. 

Надвечір в неї так боліла шия, що вона ходила, схиливши голову набік. Тетяна Федорівна помітила, заохала, одразу почала метушитись:
- Довели дитину! Давай я нагрію солі, насиплю в мішечок, і ти прикладеш. 

- Лікування дитинства, - Оля примружилась і знову покрутила шиєю. – Бабуся теж так робила.

Тетяна Федорівна вже потягнулась до пачки з сіллю, коли почувся знайомий стукіт в двері. Оля пішла зустрічати чоловіка, так і тримаючись за шию. 

- Кицюнь? – занепокоєно вигукнув Ярослав, так і зупинившись в передпокої. Навіть рюкзак скинути з плечей не встиг.  – Що з тобою?

- Невролог, - Оля притулилась до нього, але знову застогнала від необережного руху і заплющила очі.

- Травма на виробництві, так і запишемо, - пожартував Ярослав і легко торкнувся її шиї. – Нічого, все буде добре, я тебе маззю натру і масаж зроблю. 

Оля погладила його по спині. 
- Ти теж щось горбишся… знов, мабуть, півдня за комп'ютером? 

- Система, ага! – і він нарешті зняв рюкзак і поставив на стілець. - Адмін щось намудрував в каталозі. І тепер те «логічне дерево» перетворилось на «нелогічний кущ»… очманіти можна!