65

«Пані читає листи, і то плаче, то сердиться. Одного разу порвала лист на такі дрібні шматочки, що Катрін довго вибирала їх з килима. 
А після того пані довго нікого не кликала. 
Якби була Маргарита, наші в неї могли б спитати, які новини. Але ж Маргарити нема… 
Господи, майже рік, як її не стало! Мені серце болить. Як згадаю про неї, робота з рук валиться… і хочеться написати Івонні, спитати, як дитинка, але не думаю, що вона була б рада, якби я їй писала. 
А питати щось у Аннунціати марно, вона гордовита. Нова ж дівчина, яка прийшла на місце Маргарити, ще гірша. Аннунціата хай спалахує миттю, то накричить, то дверима грюкне, зате хоч зрозуміло, чого, і швидко забуває. Як раз за щось накричить, то вдруге того самого не згадає. 
Мадлен же така стримана, дивиться на всіх звисока, наче теж панського роду. І їжу забирає до себе в кімнату, навіть з Аннунціатою за один стіл не сідає. Тереза каже, мабуть, так  і є, вона незаконна дочка дворянина. Не знаю, чи є тут чим пишатися.
Так от… Мадлен може і через тиждень, і ще потім якусь образу пригадати.
Вона хоче бути в милості у пані, відкласти чимало грошей, і мати такий посаг, щоб вийти заміж за військового, в хороших чинах. Або навіть за якогось збіднілого барона…
Жанна каже, таких стерегтися треба, бо як вона хоче пробратися нагору, то нікого не пожаліє. Ще буде мадам Герен доносити, хто ледачкує чи крадькома на побачення ходить….
Я все боюсь при Мадлен сказати щось зайве».

«Була в гостях у тітоньки Жюлі. В неї сиділи мадам Готьє і бабуся з четвертого поверху, яка гадає на картах і знається на всяких замовляннях. Сиділа біля вікна, щоб краще бачити, а ми вмостилися на стільчиках поруч, і навіть дихати боялись. І вона сказала, якщо хочеш, щоб наречений або чоловік повернувся живим, треба крупно написати його ім'я на аркуші, обмалювати літери конваліями, бо вони означають щастя, і вкласти аркуш в молитвеник. І, звісно, молитися щодня. 
Мадам Готьє писати так собі, та вміє, а от намалювати квітку – ні. Я їй намалювала конвалії… так старанно промальовувала стебельця, а квіточки старалась малювати так, як Маргарита робила… 
Мадам Готьє сказала, що розфарбує їх, і буде дуже гарно… обережно взяла аркуш і так довго мені дякувала, що мені аж ніяково стало». 

«У пані народився хлопчик! Вона така щаслива… 
Назвала на честь імператора.
Шкода, що пан не встиг повернутися до пологів. І коли Моріс приїжджав з листом, то був такий втомлений, похмурий… говорив хрипло і сильно кашляв… сказав, це все надовго. Мовчав якийсь час, потім тихо сказав, що дорога з Сьюдад-Родріго була страшна… половини міста майже немає!
Він розповідав це на кухні, коли пив чай, і я боялася спитати про пана, бо тоді якраз і новенькі дівчата чистили овочі, і Жак з П'єром сиділи біля печі і грали в карти.
Тільки прислухалась, боялась пропустити хоч слово – раптом він сам розповість…». 

Почувся знайомий стукіт у двері. Оля швидко підхопилась, відкрила. На порозі стояв Ярослав – прийшов раніше, ніж зазвичай, і майже веселий. Потягнувся, розправив плечі. 
- Ну, з п'ятницею! 

- Тебе раніше відпустили? – зраділа Оля, зробивши крок назустріч.

- Головний поїхав у відрядження. А на останні півгодини записів не було, то ми потихеньку розбрелися, - він скинув кросівки і пожартував: - Розбіглися межи людьми, мов мишенята.

- Моє ти мишеня! – Оля ласкаво скуйовдила йому волосся. – Будеш вечеряти?

- Трохи пізніше… ще кави поп'ю, - видихнув він, прямуючи на кухню. 

Оля пішла за ним слідом.
- Тільки до кави щось візьми, - вона зайшла першою, дістала з холодильника сир. - А то ти, мабуть, на роботі все поспіхом, на бігу.

- Трапляється, - Ярослав зайшов, сів за стіл, потер шию, витягнув ноги. – Треба відпочити, бо щось косячу. 

- Що ж сталось? – Оля зупинилась, переставши різати сир. 

- Та так… Одна дівчина приходить до мене раз на кілька місяців, і завжди починає: «ой, лікарю, я вам зараз таку хохму розкажу!». – він навіть хмикнув, згадуючи. - І розказує. Та так, що на «Розсміши коміка» їй би дали головний приз. 

- І ти й не витримав? – здогадалась Оля. 

- Ага, сьогодні вона розказувала, і я сміявся до сліз. Порівняння і жарти можна було в цитатник записувати, - зізнався Ярослав, не поспішаючи їсти.

- Будь-хто розсміявся б…

Він похитав головою.
- Я ж не будь-хто, я спеціаліст… ще й ситуація… смішного мало, якщо чесно. 

Оля обійняла його зі спини і вмостила підборіддя йому на плече.
- З усіма буває… людський фактор, що поробиш. Слухай, розказати тобі, як наші дівчата практиканта злякали? Над цим сміятись можна!