59

- А тут було б чому насторожитись, - мовила Оля до себе, додрукувавши останню фразу перекладу. Зберегла і закрила документ, і вимкнула ноутбук. – Ну, на сьогодні годі! Треба ж лягти вчасно…

Ноутбук вимкнувся зі знайомою тихою мелодією, і в кімнаті стало тихо. Тільки двері скрипнули – це заглянув Ярослав, а слідом за ним Беня.

- Що там, Оль? – поцікавився Ярослав, спираючись плечем об косяк. – Що тебе насторожує? Десь якісь боки вилізли? То відклади на завтра, якщо не терміново. На свіжу голову щось придумаєш. 

Оля обернулась в кріслі.
- Та ні, я не про те. Все перекладаю… Люсіль залишалася з генералом наодинці! – вона видихнула. – Мені аж подих перехопило, я не заспокоїлась, поки не переклала сторінку до кінця. На щастя, він її відіслав… вони просто сиділи і мовчали, нічого не було… та все ж…

І вона піднялась, потягнулась, тихо засміялась. Ще раз глянула на вимкнений ноутбук. 
- Весело так працювати, скажи? Наче і роботу робиш, і маєш таку собі версію «Абатства Даунтон».

Підійшла до чоловіка, і він піймав її в обійми. Жартівливо прихопив їй вушко губами. 
- Якщо ти крутитимешся як тоді, коли Мері потрапила в халепу, я тебе вкушу!

Тепер вже вони сміялись вдвох, згадавши, як колись Оля ввечері додивилась до самого інтригуючого моменту, а тоді не могла заснути. 

- Ти ж бачиш, я вчасно зупинилась! – вигукнула Оля і ткнулась лобом йому в плече.

- Говориш, як одна дев'ятикласниця, яка до мене ходить, - хмикнув Ярослав. – Та, як сяде малювати… і ще хвалиться: «а вчора я вчасно зупинилась – тоді коли зголодніла, а не коли бабуся стала кричати, що всі нормальні люди вже сплять».

- Ні-ні, я чесно все! Зараз ще поставлю чайник… тобі щось зробити?
Почувши слово «чайник», Беня побіг слідом за нею: ну а раптом на кухні і йому щось смачненьке перепаде. 

- Ммм… ну, мабуть, чай не завадив би. А я поки пошукаю, що б прикольного глянути перед сном.

- От і добре. Роблю чай і ми щось дивимось. Тільки не до ночі, бо завтра знову скажеш, що до другої чашки кави ти можеш тільки очима кліпати!