55

Пізно ввечері знадвору раптом почулось іржання коней і стук копит. Заскрипіли колеса. А через якийсь час у двері різко постукали. 
Це був слуга з заміського будинку. Сипав сніг, і, коли він ступив на ганок і обтрусив пальто, на сходах залишилися білі сліди. Вода швидко збиралася в калюжки. 
- Я зі звісткою для пана… це терміново.

Жак відступив від дверей, пропускаючи його. Люсіль якраз міняла свічки в підсвічниках, і на якусь мить застигла на місці, прислухаючись, затамувавши подих. 

Обережно вийняла догорілий недогарок, поставила і запалила нову свічку. Яскраво блиснув вогник, і на стіні промайнула тінь.

«Хоч би не на війну викликали!».
Від цієї думки похололи долоні, хоча в усіх кімнатах на поверсі топилися каміни і було тепло.
Здригнувшись, вона мимоволі піднесла руку трохи ближче до полум'я. 

Товстий килим заглушував звук кроків. Люсіль кинула погляд на мокрі сліди і вже збиралася взяти ганчірку. Жак пробурмотів:
- Ти не спіши прибирати, може, він скоро піде назад. А тобі зайвий раз нахилятися. 

- Чула б тебе зараз мадам Герен! – хмикнула Люсіль, майже жартівливо. Та руки в неї тремтіли, і свічка ледь не вислизнула у неї з пальців. 

- Та що б ми не робили, вона завжди скаже, що ми швендяємо без діла, - ніскільки не злякався Жак і підійшов ближче. – Он туди ти не дістанеш, тобі надто високо. Давай допоможу.
І простягнув руку до свічника. 

Вони майже закінчили, коли Люсіль почула знайомі кроки… і сховалася в нішу, притиснулася спиною до стіни, сподіваючись, що її не видно. 

Їй ще досі звучали в думках ті образливі слова, що говорив майор Готьє про її службу. Невже хтось зможе рано чи пізно здогадатись, що вона… так старається не тільки тому, що тримається за хороше місце?

Генерал спускався сходами, на ходу застібаючи пальто. Але за ним слідував тільки той слуга, який приїхав. Більше нікого.

Люсіль чула тільки окремі слова: «ти приїхав каретою?..»… «зовсім погано…»… «дорогу не замело».
Тільки пізніше, коли кроки вже давно стихли, виглянула на ганок. Тьмяно блимав ліхтар. Сніг все сипав і сипав, і на подвір'ї вже не було видно слідів. 

Загуркотіли колеса карети… шум все віддалявся, поки не зник зовсім. І знову стало тихо.

Вона повернулась. Жак пробурчав:
- Та що ти бігаєш, мишко? Чого боїшся?

- А раптом війна? – прошепотіла Люсіль.

Жак пройшовся кілька разів туди-сюди, думаючи. Тоді неквапливо сказав:
- Якби щось було, брат мені написав би, що від'їжджає з полком… і… мабуть, тоді пан сказав би збирати речі в похід… а так… 

Люсіль потерла змерзлі долоні і знову глянула в темне вікно.