54

Вона відмовилась! Оля видихнула з полегшенням. І тільки тоді зрозуміла, що весь цей час просиділа, не рухаючись і затамувавши подих.
Пройшлась по кімнаті, поправила дрібнички на полиці, змахнула пил. 
Після довгого сидіння за ноутбуком м'язи знову трохи нили, і вона нахилилась вправо, вліво, потерла шию.
Тоді згадала, що ще не закріпила на дошці візуалізацій вирізане з старого журналу фото середньовічного собору в Діжоні і дістала красивий стікер. Зупинилась, вибрала місце, акуратно приклеїла фото і помилувалась колажем. 

Думки знов повернулись до щоденника. «Все ж як добре, що я живу не в дев'ятнадцятому столітті і мені не треба думати, чи не вийти за якогось вдвічі старшого майора, щоб моїм рідним було де і на що жити!».

Але тут завібрував телефон, і Оля побачила повідомлення в робочому чаті. Ліда писала:
«До нас прийде студент на практику. Документи мені вже надіслали».

«Він буде на офісі чи дистанційно?» - спитала Кіра.

«На офісі. Оформиш пропуск? Фото я зараз скину, і додам в чат. Знайомтесь, Геннадій». 

Фото було настільки невдалим, що чат миттю ожив. 
 «Як я буду з таким зображенням оформлювати? Охорона його не впізнає!».

«А мені здавалось, в мене перша фотка на паспорт негарна. Бідний хлопчик…».

«Наташ, та ми всі на документах… ну сама розумієш. Ми ж не коти!». 

«Геннадію, можете, будь ласка, скинути селфі?».

«Вибирайте! Чіназес?))». 
Хлопець кинув одразу кілька файлів, і, переглянувши, Оля засміялась вголос. Стрижка-андеркат з пофарбованим в зелене пасмом, чорні окуляри, зсунуті на самий кінчик носа, пірсинг в губі і футболка з принтом з «Атаки титанів». Одразу видно – модник!

«БОЖЕЧКИ! Раніше так не ходили…» - не втрималась Галя. 

«Все норм)) тепер ми точно тебе впізнаємо», - відповіла Люда. – «Гено, а в тебе яка мова?».

«Французька і іспанська».

Оля трохи задумалась: цікаво, з якого він університету? І швидко надрукувала: «Це моя спеціальність, можеш звертатись, якщо будуть якісь питання. Я на дистанційці працюю, тож пиши. Або можемо в зумі зв'язатись».
Зітхнула, згадавши, як самій в перший рік було складно розбиратися в тому, чого на парах не пояснювали. Та ще й терпіти підколи від Віталіни: «як ти могла цього не знати, невже професія тебе зовсім не цікавить?». Від згадки вона нахмурила брови.  Добре, що Віталіна пішла, а Ліда ставиться до новеньких по-іншому…

«Імба! А ось ще мої інста і тікток». 

«Добре, Гено. Зараз надішлю тобі атестат, стандарт, термін два дні», - відповіла Ліда. 

І Оля повернулась до роботи. Знову розгорнула відсканований документ…  та раптом тихо хмикнула, згадавши Галіне «раніше так не ходили». І сімейний альбом батьків з фотографіями з дев'яностих. Леопардові лосини, малинові піджаки і мамину пишну хімію і сукню з принтом «МОДА».