25

 Відповіді посипались одразу:
«Бо кіт ні про що не шкодує».

«У кота чиста совість».

«Кіт не знав, що його фотографують на документи».

«У нього просто немає кредитів».

«Коти розумніші за людей. Тому й мовчать. Бо заговорили б – почалось би: школа, НМТ, універ, робота, політика, іпотека…».

«Так, то англійську і італійську хто бере?»

«Італійську – на ранок? Та в мене й так завал…».

Тут написав новенький, Богдан: «Давайте мені обидві, за ніч якраз зроблю, все одно мені ночами не спиться».

Оля кілька разів перечитала повідомлення, нахмурилась, сама не знаючи, що її насторожило. Мало в кого який графік… це ж дистанційка. А коли в чат кинули мем з совами, і зовсім заспокоїлась, злегка усміхнулась, повернувшись до ветеринарних паспортів. 

Попелясті висловухі коти з янтарно-жовтими очима і справді виглядали розкішно. Вона згадала, як гладила такого в гостях у подруги, як м'яко відчувалось під пальцями ніжне, як плюшеве, хутро. Від самого спогаду хотілось доторкнутись ще раз. 

Завести б свого такого?.. Думка прийшла сама собою, але швидко згасла.  Після того, як не стало кота, який прожив в домі майже дванадцять років, Тетяна Федорівна і чути не хотіла про іншого улюбленця. Казала щоразу, як заходила мова про котів: «Димок був такий розумний, спокійний, другого такого вже не буде». 

На мить відвівши погляд від документів, Оля подивилась у вікно. А тоді продовжила працювати.
На вулиці хтось кликав дітей додому, з шумом проїхала машина, але звуки долинали наче здалеку. 

Ярослав прийшов з роботи трохи пізніше звичного, важко опустився на стілець в коридорі, а коли сидів і роззувався, в кишені у нього задзвонив телефон. Він на мить заплющив очі перед тим, як глянути на екран, щось роздратовано пробурмотів, і прийняв виклик:
- Так, Степане Степановичу. Я все вніс! Точно все. Спеціально затримався. Бо система… - він повільно видихнув. – Як завжди.

Слухаючи, що говорив йому Степан Степанович, скривився, але його тон залишився робочим:
- У неї все нормально. Я зробив детальний опис. Травмована рука ні на що з нашого боку не впливає, це вже до травматолога, якщо що.

Попрощався, а тоді сперся спиною об стіну. Якусь мить просто мовчав, а тоді вигукнув:
- Вони мене сьогодні замучили! Наче звичайний профогляд, але жінка з якоїсь серйозної організації. Два спеціалісти насторожились… - він засопів. – Попросили мене про третю думку. 

Він скинув кросівки, підійшов до Олі, і вона обійняла його за талію. Напружені м'язи трохи розслабились під її руками. 
- Оце ти заморився…

Ярослав провів долонями по її спині, затримавши руки подовше, наче не хотів її відпустити, і коротко хмикнув.
- Їм не сподобалось, як вона заповнила тести.

Оля обережно підняла голову і глянула йому в очі.
- Але ж все нормально? – вона трохи міцніше стиснула тканину на його сорочці. 

Тихий сміх у відповідь. 
- Просто жіночка лівша! – і Ярослав знизав плечима. -  А ще кілька місяців тому травмувала руку. Але ж ті двоє… їм стільки наговорили про те, який серйозний і прискіпливий у неї роботодавець… що вони перевіряли найскладніші версії… і ніхто не спитав, яка рука в неї робоча.

- Ага, а все було просто! – вигукнула Оля.

- А в тебе на роботі як?

- В мене коти, - вона одразу пожвавішала. - Повечеряємо – покажу!