16

- Яке щастя не вставати на роботу! – Оля солодко потягнулась, але вже через секунду сама ж себе підштовхнула: – Ясь, годі, не спати! Ми ж хочемо на річку поїхати.

Ярослав перевернувся з боку на бік, не відкриваючи очей.
- Ще п'ять хвилин… ну все одно, Женька за нами заїде… я ж домовився…

Оля задумливо подивилась на нього. 
У такі моменти він здавався зовсім іншим… не стриманим спеціалістом, який спокійно говорить про складні речі з пацієнтами, а просто людиною, якій важко вилізти з теплого ліжка.

- А сніданок? – турботливо нагадала. 

- Там поїмо. Я тільки каву, - Ярослав ніяк не хотів прокидатись. 

- Ти ж з медиками дружиш, - вона підсунулась ближче, -  вони мали тобі говорити, що кава на голодний шлунок – зло.  

- Давати рекомендації і самому їх дотримуватись – це різні спеціальності. Ну Оль, не стягуй з мене ковдру! Добре-добре, я шматочок ковбаси кусну, - Ярослав продовжував боротися за свої «п'ять хвилин». 

- Я тебе кусну, якщо не будеш нормально їсти, - пожартувала Оля.

- Якщо ти мене вкусиш… ми сьогодні точно нікуди не виберемось, - з натяком прошепотів він.

Оля закотила очі, але тут же розсміялась. 
І на мить подумала, як це дивно, отак просто веселитись, коли ще вчора ввечері їй здавалося, що вона стоїть перед чимось дуже великим і невідомим.

Зібратись встигли майже вчасно. Оля була рада, що спакувала рюкзак звечора, враховуючи, що вранці вихідного дня її коханого не добудишся. Тільки вони вийшли з будинку, до воріт під'їхав новенький світло-синій автомобіль. Почулось різке «Бі-і-і!». З вікна машини виглянув Женя, як завжди скуйовджений, веселий і готовий до пригод.
- Таксі прибуло, братан! Швидка сусідська допомога працівникам поліклініки!

Ярослав відкрив двері Олі, допоміг забратися в машину, тоді сів сам і спитав друга:
- Жень, так ти вчора не сказав, з якого приводу в вас корпоратив?

- Та не корпоратив, у Лесі днюха. Відірвемся! Анестезіологи, вони такі, - весело відповів Женя.

Щось знайоме було в цьому «відірвемся», щось нагадувало… але сонце сяяло, теплий вітер дув в обличчя з відчиненого вікна авто, розвіював волосся, і Оля невдовзі забула про всі робочі питання і сумніви. 

З бази відпочинку вже лунала гучна музика. На танцмайданчику жваво танцювали парочки, хтось рухався невпевнено, хтось старався, головне, щиро. Коли Оля і Ярослав ішли до річки, шукаючи більш-менш тихе місце, по дорозі їм трапилась пара. Висока, симпатична, яскраво нафарбована жінка тягнула чоловіка за руку і вмовляла:
- Юра, подрімати ми і вдома можемо, ну даваай! Пішли на човні покатаємось. Пофоткаємось, уяви, які в нас фотки в інстаграмі будуть.

- Ларіс, та я з нічної, - сонно бурмотів Юра. – Покатайся, хіба я проти? А я поки візьму собі каву. 

Вони пройшли повз, і тоді Ярослав схилився до Олі і прошепотів:
- Лора так просто не заспокоїться. У неї девіз, взяти від життя все. 

Оля хіхікнула:
- Ага! На будь-якому святі є два типи гостей – ті, хто хочуть піти раніше, і хто твердо вирішив тусуватись до ранку. І як правило, перший і другий тип одружені одне з одним!

Нарешті вони знайшли зручне місце, біля води, трохи осторонь, де чути було тільки шум річки і віддалений звук голосів… купили шашлик, дістали пляшку з домашньою наливкою і пластикові стаканчики і влаштувались відпочивати. Оля повільно смакувала м'ясо, коли неочікувано підійшов ще один приятель Ярослава з лікарні і прошепотів:
- Привіт, Ярик! Привіт, Оль! Врятуєте мене? Можна в вас шматочок поцупити?

Оля здивовано припідняла брови, але привітно сказала:
- Та ти сідай, Саш, пригощайся. 

Чоловік зніяковів і почервонів, як помідор:
- Е… я ж не собі… Наташа вагітна, і їй захотілося краденого шашлика. От обов'язково краденого! Замовити її не влаштовує. 

- Ну, це святе, - погодився Ярослав. – Бери. 

Саша акуратно забрав невеликий шматочок і поспішив до дружини. Оля зробила ковток наливки і схилила голову Ярославу на плече. Їй було так затишно і спокійно, і навіть шум веселої компанії вдалині не дратував. Навпаки, хотілось радіти разом з усіма.