3

Ярослав повернувся похмурий, з опущеними плечима, поставив рюкзак на тумбочку в коридорі, роззувся... зайшов на кухню і сів за стіл, опустивши голову на руки. 

- Важкий день? - Оля підійшла, обійняла його зі спини і обережно провела рукою по темному волоссю.
 
- Та трохи задовбався, - пробурмотів Ярослав. - Знаєш, який найгірший попадос на роботі?

- Неадекватний начальник? - спитала Оля. - Знову айтішник щось за електронну систему казав? 

Ярослав хмикнув без радості:
- Та нє, система сьогодні вирішила пожартувати. Лягла рівно тоді, коли прийшов пацієнт від психіатра. 

- Оууу… - Оля сіла поруч.
Загудів чайник.

- Депресія важка, - продовжив Ярослав. - А довіри нуль. Агриться на будь-яке питання, навіть саме просте. Колись йому попався типу психолог, який втирав про магічне мислення. Хлопець і тягнув до останнього, відволікався стрілялками в комп'ютері, пивом, ну все як завжди. 

Оля обійняла його міцніше.
- Я уявляю...

Ярослав закашлявся.
- От немає нічого гірше, як виправляти косяки таких… дроворубів! Тепер розгрібаю наслідки, - він потер обличчя долонями. – Кукурікнутись можна… дві години працювали, і це ще тільки початок. І якби ж такі випадки були рідкістю. Але я от сто проц впевнений, що завтра прийде хтось інший – і я почую те саме!

- Кошмар! - Оля похитала головою. – Це не колеги по професії, це жах... ти аж хрипиш. Чай з медом робити?

- Угу, - кивнув Ярослав.

Свекруха в іншій кімнаті голосно вигукнула:
- Ну Кемаль же не міг так вчинити з Феріде!…

Оля ледь помітно посміхнулась.
- Голубці гріються. 

Ярослав випрямився, потягнувся.
- А в тебе як день пройшов?

- Нормально, - відповіла вона. - Майже все як завжди. Довідки, рентгени, КТ.

- І мабуть, навантажили не по-дитячому, - Ярослав спробував усміхнутись. -  Та в тебе в очах туга всіх перекладачів світу! Знову хтось залив кавою майже всі документи?

- Не вгадав, - хіхікнула Оля. - Мені прислали щоденник. Двісті з гаком років десь у скрині пролежав. Почерк і мова відповідні. Але навіть цікаво, що там. Тягне на детектив.

- Це вже звучить краще, ніж пацієнти…

- Дівчина була служницею в дуже знатній сім'ї. Хто така була пані, я знаю, вона пізніше стала музою Оноре де Бальзака. 

- Ого, серйозно! 

- А от з чоловіком дами сталась якась історія. Наче все було – і титул, і гроші… і пишуть, що був швидкий, веселий, душа компанії… а всього в сорок з хвостиком років – покінчив життя самогубством. Щось було не те... От, можливо, тут і буде відповідь, що саме.

- Ну, так, - погодився Ярослав. – Справді детектив. І класика жанру! Зазвичай в курсі всіх справ ті люди, кого ніхто не помічає. Он наша санітарка Петрівна, справжня знахідка для шпигуна. Вона перша знає, коли і яка буде перевірка, бо в головного в кабінеті підлогу миє…

Мелодійно задзвеніла мікрохвильовка. 
- Готово! - бадьоро вигукнула Оля, дістала противень, насипала їжу в тарілки і пішла покликала свекруху. - Мам Таню, ходіть вечеряти. 

- Ще п'ять хвилин, сонечко! Я хочу почути, вагітна Хатідже від Кемаля, чи всіх обманює...

Ярослав тихо видихнув носом:
- У нас тут депресія, а там любовна драма.

Вони вже прийнялись за вечерю, коли Тетяна Федорівна нарешті прийшла і сіла поряд з сином. 
- Ярику, про хліб не забувай. Втомився? Щось вигляд у тебе... ну розкажи нам, що тебе так тривожить.

- Та нічого не тривожить, мам. Просто... звітів багато... Вован на зміну прийшов, зайшов в систему - і все, у мене все заклинило.

І Оля з Ярославом розуміюче переглянулись. 
Його мама - золота людина. Завжди поспівчуває і допоможе. Але щось їй розповісти - все одно, що на білборді опублікувати!..