Запис 9

Запис 9

За рік до подій в Колонії

Я завжди думав, що найважче — це відчувати чужі емоції. Та виявилося, справжня складність починається тоді, коли всі навколо відчувають щось саме щодо тебе. 

Відтоді як ми з Бет перестали приховувати наші стосунки, все змінилося. Спершу я був певен, що це швидко мине: кілька днів розмов, кілька жартів, кілька поглядів у коридорах — і всі забудуть. Але я помилявся. Здається, школі просто потрібна була нова тема для обговорень. Після нашого виступу ситуація взагалі стала критичною. Тепер, куди б ми не зайшли, я відчуваю на собі чиїсь погляди. 

«Ред і Бет». Наче це не два імені, а одне ціле. 

Дивно. Майже рік тому мені здавалося, що більшого щастя й бути не може. І ось вона поруч. А тепер... іноді мені хочеться хоча б один день пройти коридором так, щоб ніхто не дивився.

Бет, звісно, у захваті. Їй подобається увага: вона сміється, коли нас зупиняють, охоче позує для фото й жартує, що ми тепер «найтоповіша пара Міста». Я дивлюся на неї й не можу стримати усмішку. Бо це ж Бет. Вона ніколи не боялася бути собою. Мабуть, саме це я й люблю в ній найбільше. Та іноді мені здається, що їй подобається не лише бути зі мною, а й те, що всі це бачать.

А Кейл...

Він урочисто заявив, що ми його дістали. Спершу я думав, що він жартує, але потім він серйозно оголосив, що його кар’єра зруйнована, бо тепер усі говорять лише про нас із Бет. Навіть запропонував почати продавати квитки на наші побачення, щоб хоч якось заробити на цій «катастрофі».

Я відповів, що він сам винен. Це ж він примудрився розповісти про нас половині Міста ще до того, як ми самі встигли звикнути до цієї думки. Кейл напрочуд переконливо образився. Хвилин на десять. А потім повернувся з новою мелодією й попросив допомогти дописати приспів.

Типовий Кейл.

Часом здається, що його дратуємо не ми. Просто вперше всі дивляться не на нього. Хоча якщо врахувати, скільки людей він уже зачарував своєю усмішкою, це звучить смішно.

А знаєте, що в усьому цьому найдивніше? Я починаю звикати. До поглядів. До розмов. До того, що люди знають моє ім'я. Раніше я хотів бути непомітним. Тепер вже не впевнений, що це взагалі можливо. І це трохи лякає. Бо коли весь світ починає дивитися на тебе, дуже легко загубити себе — забути, ким ти був, перш ніж став для когось цікавим.