Запис 8

За рік і три місяці до подій в Колонії

Учора ми вперше мали справжній концерт. І, чесно кажучи, я й досі не розумію, як ми взагалі на це погодилися.

Авжеж, це була ідея Кейла. Хто ще міг вирішити, що кілька хлопців, які просто грають після школи в гаражі, здатні виступити перед натовпом? 

Кейл був упевнений. Він завжди такий. Наче світ створений лише для того, щоб він у нього повірив. І ми чомусь щоразу віримо разом із ним.

А потім настала найстрашніша мить — нас покликали на сцену. 

Коли ми вийшли, я спершу не чув нічого. Точніше, чув усе водночас: крики, музику, гул, кроки, голоси. Та понад усе — емоції. Сотні людей. Сотні різних відчуттів: радість, захоплення, здивування, очікування. 

Раніше я боявся таких моментів. Коли навколо занадто багато людей, їхні емоції накривають мене хвилею — мовби опиняєшся посеред океану й не знаєш, де поверхня. Та цього разу було інакше. Бо не було болю. Ніхто не боявся, не плакав, не ненавидів. Люди просто були щасливими. І вперше чужі почуття не тягнули мене на дно, а підхоплювали й несли разом із собою. 

Кейл сяяв. Здається, навіть якби мікрофон вимкнули, люди все одно дивилися б лише на нього. Інакше й не скажеш — він ніби народився для сцени. Співав, сміявся, рухався так, наче перебував у власній стихії. У якийсь момент він глянув на мене й зухвало всміхнувся — так, неначе хотів нагадати: «Бачиш? Я ж казав». Я відповів йому усмішкою й перевів погляд у зал. Там мені всміхалася Бет. І цього вистачило, щоб я розчинився в моменті цілком. 

Після виступу Кейл не втомлювався повторювати, що це було неймовірно. Що це лише початок. Що попереду буде ще один концерт. А тоді ще один. А колись, можливо, ми виступатимемо перед тисячами людей. 

Звісно, він уже все спланував.

Я лише стояв поруч і слухав, як Кейл малює наше майбутнє. І впіймав себе на думці, що теж почав його уявляти. Не завтра, не через місяць — а десь далеко, через роки. Дивно. Раніше я ніколи не дивився так уперед. І тоді вперше зрозумів, що моя здібність не завжди означає відчувати лише те, що люди намагаються приховати. Часом вона дозволяє торкнутися того, чим вони хочуть поділитися. 

Все ще не певен, чи можна назвати мою здібність даром. Та вперше за багато років вона не здається мені тягарем. І я точно не хочу бути кимось іншим.