"Минуле, яке не змінити"

Анастасія

    Листопад увірвався шаленим холодом і дощами, що, здається, взяли собі за мету затопити цю планету. Вітер нещадно здирав з дерев останні листки і швиряв ними з диким завзяттям. Суцільно сіре небо, затягнуте важкими хмарами, відображало абсолютно точно мій настрій. 

     Я сиділа у вітальні на підвіконнику, загорнута в теплий коцик. Забута чашка з чаєм давно охолола. Споглядання за дощем, що косими краплями шмагав по склі, жодим чином не допомагало впорядкувати думки. Вони все ще були безформні і в'язкі, немов болото на розмитій дорозі. 

     Минув уже тиждень, відколи я знепритомніла біля університету, поринувши в темінь власних спогадів. Прийшла до тями через два дні в будинку на пагорбі, куди привіз мене Влад за наказом Сергія. 

     Моє навчання поспішно завершилося і я зникла, навіть не попрощавшись. Хоча, такий відлюдькуватий спосіб життя, який я вела мав очевидні переваги – мені не було з ким прощатися, за ким сумувати чи шкодувати про втрачене. Я вже давно змирилася з таким своїм життям. Хіба що з Сонею хотіла б поговорити, але Сергій заборонив, викинувши геть мій телефон. 

   Опритомнівши, я сотню разів переповідала побачене, але це не наблизило нас до розгадки, чи до згадки взагалі. Подібних спогадів не було у жодного з моїх братів, хоча я чітко бачила їх в тому залі. Обстановка скидалася на щось дуже давнє, цілком можливо – життя до прокляття. От тільки ніхто з нас не зберіг про це спогадів. Їх наче зумисне стерли, щоб ми навіть гадки не мали, про причини того клятого прокляття. Весь цей час ми тільки здогадувалися, що послужило важилем, своєрідним стартом. Але ці припущення могли бути хибними. 

      Так, ми давно вже не ті жорстокі і егоїстичні, якими були на початку. Але це не наблизило нас ні до відповідей, ні до зняття прокляття. 

         Я нервово смикала край коцика, намагаючись хоча б чимось зайняти руки. Сергій сидів в кріслі біля каміна і уважно стежив за мною, так, наче я от-от мала знепритомніти знову. Влад повіз Тимура і Любчика в аеропорт. Костя мав зустріти їх в Женеві, а далі і їхні дороги розійдуться. З очевидних причин ми більше не могли залишатися разом на одному місці. За всі життя ми відточили план дій до найдрібніших деталей і завжди мали кілька варіантів, на випадок провалу. Та цього разу все було якось по-іншому.

    Через декілька днів і я повинна поїхати, назавжди покинувши місце, яке так довго називала домом. 

    Але не це гризло мене найбільше. Усвідомлення, що я абсолютно точно знаю чоловіка з мого недавнього спогаду, але ніяк не можу видобути ту інформацію зі своєї пам'яті – гнітило і змушувало нервувати. Чуття підказувало, що це дуже важливо, якщо вже воно було так глибоко приховане. 

    Шурхіт гравію під колесами сповістив про повернення Влада. Надворі вже смеркало. Я бачила відображення власного блідого і втомленого обличчя у вікні, яке з настанням сутінків перетворилося на дзеркало. 

    В кімнату зайшов Влад і кинувши побіжний погляд на Сергія, наблизився до мене. Він за ці дні не покидав мене ні на мить. Окрім, хіба того, що спали ми в різних кімнатах. Сергій заборонив нам спати разом, так, наче ми були малими дітлахами, які от-от вскочать в гречку. Мене це обурювало, а от Влад сприйняв все зі стриманістю і покірністю людини, яка слухається старшого брата. 

     Він наблизився і мене огорнув його аромат. Жар разом зі зграєю мурах поповз вздовж хребта. Його теплі руки ніжно обійняли мене і я прихилилася до нього, спиною відчуваючи тепло його тіла навіть через одяг. Мене з шаленою силою притягувало до нього, а усвідомлення того, що цей чоловік кохає мене, змушувало серце шалено стукотіти, розганяючи кров разом із солодкою млістю. Якби не присутність брата, я віддалася б Владу прямо в цій вітальні, відпускаючи на волю всю ту пристрасть і жагу, що вирували всередині.

     Але Сергій не спускав з нас пильного ока. Від нього віяло стурбованістю і неприхованим невдоволенням. Я знала, що наші стосунки з Владом, вся та істерія в університеті добряче підірвали прикриття і поставили всіх під удар. Але однаково не могла зрозуміти, чому брат ніяк не приймає мої почуття до людини, яка і так уже втаємничена. Жодні встановлені ним правила ми не порушували.

– Приготую щось на вечерю, – мовив врешті Влад, і я зітхнула з неприхованим жалем, коли він відсторонився і попрямував на кухню, забравши з собою те заспокійливе тепло.

– Ти щаслива? – зненацька запитав охриплим від довгого мовчання голосом Сергій.

    Я не вловила в його питанні докорів, хоча прозвучало це дивно, з огляду на те, що все котилося коту під хвіст. Це змусило на мить задуматися. Очевидно, брат правильно розтлумачив моє вагання з відповіддю.

– Я не дорікаю тобі ні в чому і не звинувачую. Просто хочу зрозуміти, чому так зненацька все в тобі змінилося. Ти ж не…

– Не кохала ніколи. Маєш рацію, – відповіла я, потупившись в темряву за вікном. – Досі я не відчувала нічого подібного. Сам знаєш, в мене були чоловіки в минулих життях, – вирішила уточнити, щоб не було плутанини. – Але ніхто не змушував моє серце так шалено битися. І, знаєш що, я його чула…Я чула його серцебиття. Лише якусь мить перед тим, як знепритомніти.

     Сергій слухав мовчки, не зводячи погляду з мого обличчя, наче хотів там побачити відповіді на всі питання. Та я сама не мала відповідей, тільки те, що відчувала. І це здавалося найправильнішим.

  Брат нічого не відповів. Він лише кивнув і піднявшись, попрямував сходами нагору. За мить я почула, як закрилися двері його кімнати. Навіть якщо він не говорив про це, я знала, що він злиться. А може на нього так впливає напружене очікування нападу ловців і хвилювання за решту братів.