22.

Усі люди,які є в моєму оточенні, у мене знедавна асоціюються із квітами... Причому, якою квіткою є сама я, невідомо... Схоже,що я якась генетично модифікована рослинка, чи наслідок якоїсь мутації... І моя доцільність ще невизначена... Хоча я можу іноді бути і подорожником - лікарською рослинкою, що гоїть чужі рани, і яскравою трояндою, що милує око, і кактусом, що своїми колючками завдає болю, і набридливим бур'яном, який декому іноді хочеться вирвати з коренем і жбурнути за огорожу... Ще іноді я, як та квіточка - розбите серце, що невпинно плаче на вітрі і тріпоче тендітними пелюсточками. А іноді, як той едельвейс, що всупереч всьому і всім проростає там, де іншим і уявити несила, пройшовши крізь граніт і холод каменю.
А буває я почуваю себе знесиленою рослинкою із гербарія, якій здається, що їі життя скінчилося і все, що у неї залишилося - це спогади про її славетне минуле...
А серед моїх знайомих є і славна рута-м'ята, що надзвичайно красива, мудра і розважлива, несе в собі добре-вічне-прекрасне... І ніжна беззахисна орхідея, яку треба захищати і оберігати від негод, занадто допитливих рослин-паразитів і їхніх злих лап і язиків... І прекрасна пристрасна яскрава троянда, яка відчуває свою близьку осінь, плаче над кожним своїм зів'ялим пелюсточком, яких стає дедалі більше...і ще пам'ятає часи, як зовсім недавно була предметом обожнювання і захоплення,як біля її ніг було багато шанувальників-квітникарів, і вона була окрасою найкращих садів... І скоро це все, що у неї залишиться... Оці спогади... Серед опалих пелюсток...
Є ще прекрасна і сильна лілея... Яка потрапила у самий вир буревію життя... Залишилася одна-єдина... Вітер обшмагав її пуп'янки і гілячки, але вона залишилася сильною і незламною, непохитною і одинокою... Але ні...не одинокою... О диво, вітру не вдалося знищити одного маленького і відважного пуп'яночка - сильного і міцного, як і його родичка - прекрасна ніжна і тендітна лілея... І хоча буревій продовжує їх розхитувати і випробовувати, іноді завдаючи проблем і шкоди, але все у них буде добре - вони НЕЗЛАМНІ!!! Ще є ті самі паразити,які тільки п'ють життєві соки інших квітів, заздрять їх красі і розуму, а самі тільки те й роблять, що нищать усе, до чого торкнуться їх брудні лапи і лихі отруйні язики...

Більшість людей навколо - це прості і прекрасні ромашки та волошки, які совісно виконують свій обов'язок - годують бджілок життєдайним нектаром і пилком, чарують око своєю геніальною простотою і функціональністю. Ще є пихаті і язикаті хризантеми, які ніби то і гарні, і милі, але тепла і комфорту немає від них - надто холодні і нездатні нікого слухати і любити, крім себе...
Ще є будяк, який коле і дошкуляє усім навколо, навіть сам того не бажаючи, просто таке його єство... Він навіть колись був  зацвів, хтось колись навіть замилувався ним, його навіть похвалили колись за його здатність чіплятися скрізь і поширювати своє насіння... От він і гордий з цього надзвичайно,  і уявляє себе дуууже поважним і впливовим...Але його уже ніхто не сприймає серйозно, більше того, усі навіть таємно кепкують з нього... Хоча іноді від справді ще серйозно може дошкуляти...
Ще є просто бур'яни, від яких жодної користі. Їх просто хочеться  вирвати і викинути подалі... Щоб не засмічували собою саду. А особливо я люблю юних допитливих соняшничків, які повертають свої прекрасні розумні голівки до сонечка, прагнучи ввібрати в себе якомога більше світлої і чистої сонячної енергії.
Але є ще одна квітка з тих, про існування яких донедавна я і не здогадувалася... Це прекрасна сараценія - квітка-хижак. Наскільки прекрасна і приваблива для погляду, настільки підступна і небезпечна... Янгольська подоба, здатна знищити, вбити і зруйнувати того, хто потрапив у її пастку... Безжальна і нечутлива до чужого болю і сліз, бо таке їі єство, інакше вона не може, бо такою її створила природа...
Р.S. То якою ж частиною зі світу флори є я??? Де той ботанік, який класифікує мене і винесе вердикт: мутація я чи ще невідомий науці вид???