12.

Зазвичай мій біль і ненависть до тебе саме в такий час досягають піку...потім я починаю плакати, мені стає легше, і я засинаю... Я навіть нормально не спала за увесь цей час: пізно засинаю, рано прокидаюся, часто кидаюся серед ночі... Ти забрала мій спокій...
Згадуючи усе, що було...я розумію, що за час нашого спілкування я була занедбала багато своїх справ, які розгрібаю до цього часу, сама змінилася: стала набагато нервовіша, різкіша, нестримніша... Я стала уникати близьких контактів з іншими, бо мені була потрібна тільки ти... Як це тупо, безглуздо і непояснювано...
Якби не твій вік, можна було б стверджувати, що ти діяла, як досвідчена Домінанта зі мною, як із Сабмісів... Але де ти могла цього набратися???!!!
Ні, це скоріше твої підсвідомі вчинки... Це виглядало, як нездорова непояснювана залежність: ти вела, а я велася... І хоч ці стосунки були наівними і дитячими, на перший погляд,  іноді це виглядало навіть мило і смішно, часто я підігравала із цікавості, але це майже завжди мене лякало... Це спілкування мене завжди емоційно спустошувало, вичавлювало із мене максимум емоцій, як соковитискач сік із лимона, але якимось чином магнетично притягувало... Ти, ніби енергетичний досвідчений вампір уміло розводила мене на увесь максимально широкий спектр моїх емоцій, жадібно їх поглинаючи щоразу, втамовуючи ними свою спрагу...
Що ж з тобою не так? Хто ти насправді? Для чого це мені, чи за що...??? Чи позбавлюся я від цієї залежності?
Я навіть готова змінити місце роботи, щоб навіть не бувати в тих місцях, де кожен куточок нагадує про тебе, "дихає спогадами"... Я боюся зустрічі... І тому готова тікати світ за очі, тільки б не побачити твоє байдуже обличчя, а я чомусь впевнена, що ти інакше і не поведешся... А я...боюся своєї реакції, бо, якою вона буде, передбачити не можливо, ти сама це знаєш...
Ти як страшна хвороба, якою я вражена. Мій організм відчайдушно бореться, а я упала духом і не вірю в одужання... І питання про мою виліковність вирішить тільки час...
Р.S. Ніким не хворійте, дбайте краще про себе, бо є ризик так і не одужати... В кращому випадку хвороба перейде в хронічну форму і часто буде нагадувати про себе... А в гіршому...
Сподіваємось на краще...