11.

Невже так легко викинути людину з свого життя? Легко так, як із соціальних мереж - одним "кліком", - і нічого при цьому не відчувати??? Невже всередині не виникає ніяка порожнеча, бо місце, яке хтось займав, стає порожнім...? Чи ця порожнеча відразу заповнюється чимось, чи кимось іншим? Чи то тільки ілюзія, що ти там взагалі у когось займав якесь місце? Невже немає бажання знову поспілкуватися з людиною - другом, якого ти так легко і одним простим рухом "клікнув" із свого життя? Чи, якщо дружба зникає, то її взагалі не було?
 Я щодня задаю собі ці питання, намагаюся себе переконати в тому, що ненавиджу тебе за все це, але переконуюся в іншому, що я все ще тебе люблю, хвилююся за тебе, хапаюся за кожен натяк на звісточку про тебе... Я не можу вкласти це в своїй голові: як так легко ти змогла відмовитися від мене???!!! Я ж дивилась тобі в очі, обіймаючи, відчувала твій трепет, тримала тебе за руки, відчувала твоє тепло... Як я могла так помилитися, попастися... Чому я так легко не можу тебе викинути зі свого серця, душі...? Чому не можу відпустити? Чому ,наплакавшись, переконавши себе щовечора, що ненавиджу тебе, я знову продовжую тебе любити??? Як це пояснити? Оцю любов не за щось, а всупереч усьому?
Чому я така дивна, вразлива, нерозумна, врешті? Коли це закінчиться, і чи закінчиться взагалі? Чи є у мене той "больовий поріг", переступивши який уже перестаєш щось відчувати? Чи я така собі "мазохістка", яка упивається своїм станом?
В чому підвох, що зі мною не так? Чи з тобою?
Побачивши тебе вперше,  якби мені хтось розказав нашу майбутню історію, я б назвала ту людину жартівником і розсміялася в обличчя!
Ти і Я!!! Нічого спільного... Вогонь і лід... Дві різні галактики в різних вимірах... Але закони астрономії помилилися...
І твоє переше "ти" мені спричинило прорив в моїй свідомості... Чим зачепила мене так сильно - не знаю... Усім, мабуть...Чому ти маєш такий вплив на мене??????????????????????????
Р.S. Для любові причин не треба, серцю не накажеш...