Щоденник однієї ненависті...
8.
Сьогодні в метро слухала музику, як завжди, зазвичай в навушниках, щоб світ на мене не впливав і дорога здавалася швидшою. Це кайфово отак їхати і спостерігати тільки очима за усім, що відбувається навколо, а чути те, що обираєш ти сам.
І ось одна знайома пісня...надто знайома і рідна...асоційована з дорогою мені людиною... І мене накриває хвиля спогадів, емоцій, очі наповнюються слізьми, і я тримаюся з останніх сил, щоб ці вологі краплинки не покотилися по щоках... Випадковий попутник помічає зміни в моїх очах і відводить погляд. Думаю, він розуміє, що відбувається...
Я опускаю очі вниз, щоб більше ніхто не став свідком моєї хвилинної слабкості... Дехто з минулого, хто і викликав ці мої спогади, назвав би мене "сопливою"...
Але я впевнена, що у кожного, хто любив і втратив бувають такі моменти слабкості... У кожного є "та сама пісня", яка змушує серце прискорено битися, очі ставати мокрими, а у грудях не вистачає кисню, щоб перевести подих...
Але шляху назад немає... Ми опановуємо себе, ховаємо подалі в душі ті спогади, таємно втираємо сльози і, інстинктивно розпрямляючи спину і гордо підіймаючи голову, рухаємося далі у своїх справах.
І лиш інколи "ота пісня" знову нагадує нам когось особливого і повертає у пережите...
Р.S. Чи є у тих, кого ми згадуємо в цей момент, така пісня, такі спогади...???!!! Як їм живеться...???!!!
Відредаговано: 14.05.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
