5.

Кожного дня опиняюсь перед вибором: люблю я тебе все ще, чи уже таки ненавиджу...
Зазвичай вранці я переконана, що люблю. Я згадую теплі моменти, події, емоції... Згадую тебе... Щодня з глибин пам'яті виринають якісь нові деталі, які були призабулися, стерлися...але чомусь з кожним днем їх спливає все більше... І я розумію: мені так тебе не вистачає... Підходить до опису мого стану оте слово, яким ти колись описувала свій стан - "загібаюсь без тебе"... І мені хочеться написати тобі, побачити, обійняти і пригорнутися, взяти за руку, сказати, як я скучила, і як люблю, і що любов моя безумовна і вічна, і що твоє місце в моєму серці лишиться назавжди...
Але я завжди ненавиділа ранок, після ночі... Свій ранок після наших нічних розмов...бо вранці майже завжди усе ставало іншим, не таким, яким здавалося вночі... І поступово починають пригадуватися уже  незначні негативні моменти,  образи, особливо усі ті слова, якими закінчувалися великі наші сварки... Особливо останні пекучі нелюдські слова... Ніби то була не ти, я осатанілий демон - породження самого пекла...
І у мене виступають сльози: спочатку поодинокі - стікають перлинками по щоках, потім все частіші, від яких і очі, і обличчя, і руки стають мокрими... Я здаюсь і даю волю почуттям...Це вище мене... Я не можу стримуватися. Це моя щоденна Голгофа... Я не можу контролювати це і дуже боюся, попри нестерпне бажання побачити тебе, не стриматися і розридатися... Боюся своєї реакції... Я не знаю якою вона буде, бо мої реакції непередбачувані...
І я починаю аналізувати все, нічого не розуміючи... Чому? За що? Як можна?
І з глибини душі виринає НЕНАВИСТЬ... І я розумію, що ти не варта оцих усіх моїх страждань... Ти, мабуть, уже нічого  і не пам'ятаєш, усе що було не має для тебе ніякого значення... Мене залишено у 2017, викинуто як непотріб з життя, який не вартий уваги... І я жагуче ненавиджу тебе... Отак щодня... ЛЮБЛЮ І НЕНАВИДЖУ...І ніколи про це ти не дізнаєшся...Ти більше не заслуговуєш на мою любов і увагу.
Але де ж узяти ліки для забуття? Скільки разів я ще буду проходити через усе це? До скону?
Р.S. Відпусти, благаю...