Магістр Анімарум

Кабінет Магістра Анімарум був місцем, де закони фізики нервово палили в кутку, поступаючись місцем законам драматургії. Не варто шукати на картах цей простір чи питати, звідки тут взялися неонові панелі та левітаційні столи. Це її кабінет. Крапка.

Тут не пахло кавою чи старим папером, як у банальних письменницьких коморочках. Тут пахло озоном, перегрітими серверами та ледь вловимим ароматом чистого, дистильованого сарказму.

Магістр Анімарум, затягнута в бездоганну закриту чорну сукню та  червоний піджак, стояла біля свого головного робочого столу. На її руках були надіті сині нітрилові рукавички — бо коли ти порпаєшся в людських душах та конструюєш реальності, краще дотримуватися санітарних норм.

Вона була архітектором із психотипом INTJ. Для неї створення книги не було польотом ефемерної музи. Це був жорсткий, прорахований до міліметра інженерний процес.

На столі перед нею булькала, світилася та випускала кольорову пару ціла батарея колб. У салатовій колбі мирно плюскотіла класична «Логіка» Арістотеля. У сусідній темнозеленій, підозріло бурхливій, кипіла «Дія». Трохи далі стояла пузата склянка з написом «Травма» — холодна блакитна субстанція. Магістр завжди вважала, що без дрібки хорошої травми персонаж виходить прісним, як дієтичний хлібець, тому іноді лила її від душі. Поруч тіснилися чорна німов агат «Темна тріада», фіолетова колба «Архетип» та «Сюжетні повороти» у відтінках фуксії, які час від часу сичали й намагалися витекти на стіл.

За її спиною на всю стіну розкинулася гігантська голографічна дошка — «Мереживо Долі». На ній висіли цифрові досьє персонажів, з'єднані між собою складною павутиною неонових ниток. Поруч завмерли напівпрозорі голограми людських фігур — типові представники різних психотипів, яких вона використовувала як манекени для краш-тестів.

— Отже, перевіряємо гіпотезу номер сорок два, — промурмотіла Магістр Анімарум, беручи в руки мензурку з підозрілою ніжно рожевою рідиною «Романтична лінія».

Вона критично примружилася, оцінила вагу сюжетного ходу і... безжально кинула гіпотезу об віртуальну стіну критичного мислення.
 

Дзень! Гіпотеза розлетілася на пікселі. Нелогічно. Пара персонажів із таким бекграундом, як  INTJ та ESTP ніколи б так не вчинили, навіть якщо уявити, що це кохання. Магістр задоволено посміхнулася — вона обожнювала бити слабкі гіпотези. Виживати мали тільки найсильніші сенси.

— Добре, підемо іншим шляхом. Більше багатошаровості, — скомандувала вона сама собі.

Магістр взяла велику центральну колбу з гордим написом «Новий світ». Світло всередині неї пульсувало, чекаючи на наповнення. 

Вона ювелірним рухом влила туди порцію золотистого «Профайлінгу» в який попередньо додала три краплі токсичності, щоб герої не були картонними дурнями.

Потім додала густої фіолетової «Атмосфери». Рідина в котлі почала закручуватися у вир.

Над її головою в повітрі висіли голографічні літери, що складалися у фразу: «Доля — це детермінізм». Магістр іронічно закотила очі. Який до біса детермінізм, якщо вона щойно власноруч переписала три закони карми для другорядного лиходія, просто тому, що він здався їй занадто нудним?

Процес наближався до фіналу. Усі нитки на «Мереживі Долі» почали стрімко натягуватися. Логічні зв'язки іскрили. Сенси нашаровувалися один на одного, утворюючи критичну масу, яка виростала у крихку конструкцію по якій текла небесно кришталева філософія в перемішку з порошком пафосу замість клею.

Магістр Анімарум взяла останню колбу з іскристою «Мотивацією», вилила її в самий центр «Нового світу», і тільки потім додала чайну ложку підслуханих діалогів з життя. Бо без живих фраз з реальності душу в книгу не заженеш.

Усі елементи сюжету, всі розкидані рушниці, що мусили вистрілити, всі драми та інсайти стрімко стиснулися в одну-єдину точку, сенси нарешті перевернулись. Настала та сама секунда ідеальної сингулярності, коли книга стає живим всесвітом.