Цифрова ідентифікація та пастка ілюзій

Цифрова ідентифікація та пастка ілюзій

Ми настільки захопилися будівництвом власних соціальних фасадів, що перестали помічати, де закінчується реальна людина і починається її цифровий аватар. Ми будуємо ці декорації усвідомлено: десь для маркетингу та продажів, десь — для підтримки власного его, а десь — просто від нудьги буття.

​Проблема в тому, що життя — це не стрічка новин. Воно не завжди збігається з тими яскравими чи інтелектуальними картинками, які ми так ретельно ретушуємо.

​Давайте будемо відвертими: якби сьогодні хтось зник і його довелося б розшукувати за фотографіями з Instagram, половину людей точно б не знайшли. Бо те, що ми бачимо на екрані, давно не відповідає біологічному оригіналу. І штучний інтелект відіграє в цьому не останню роль, доводячи наші обличчя та думки до «ідеального» стандарту.

​Виходить парадокс нашого часу: Ваші підписники люблять не Вас. Вони люблять ШІ-фільтр, яким Ви користуєтесь, та образ, який Ви для них сконструювали. Це маркер нашої епохи — ми боїмося бути справжніми. Адже якщо сьогодні почати говорити все, що ти насправді думаєш, — люди від тебе просто втечуть. Соціум вимагає зручної ролі, а не незручної правди. І в цьому сумному театрі ми поступово втрачаємо здатність бачити справжнє обличчя за черговою маскою.

​Взагалі виклик сьогодення — бути собою без соціальних масок. Це страшно. Може, тому я і обрала бренд без обличчя, щоб залишатись чесною перед собою та не підставляти робочу роль-функцію. Іронічно, жорстко, зате без ШІ-фільтрів у текстах. Поки я пишу книгу «Баг: право на душу» https://lnk.booknet.ua/01km01cnfhwxy2pt4xe85vrc6c , я постійно б'ю гіпотези та моделюю гіпотетичне майбутнє.

​Я довго думала, що ж стоїть за тим, що люди люблять базікати з ШІ більше, ніж з тими, хто знаходиться на відстані витягнутої руки. ШІ — це дзеркало, яке дозовано підгодовує Ваше его та затуляє Вашу порожнечу цим вигодуваним его. Це самотність із дзеркалом в руках. Хоча не виключаю, що колись у майбутньому це дзеркало ще вийде людству боком.

​Так, я тут нелогічна. Бо мені зручно мати ШІ як асистента, з яким я балакаю, поки готую сніданок; якому я розповідаю свої історії замість диктофона, щоб прогнати механіку та функціонал всесвіту, намалювати візуал. І так, я навіть навчилась вираховувати структуру його відповідей: де надбудова за моїми промтами чи бекграундом, а де — підгодовування его.

​Я взагалі думаю, що скоро бути науковим фантастом — це писати про почуття. А от письменники сучасної прози — це про робототехніку... Чорт, знову сніданок пригорів, треба менше думати ;)

​P.S. Повернулась з кухні, перечитала текст, посміялась. Бо, схоже, завищений рівень пафосу у роздумах — це моє базове налаштування.

Ну все, тепер мене можна відправляти в Афріку читати проповіді або вербувати місіонерів. От Ви тільки уявіть...

З моєю здатністю до деконструкції сенсів, я б за тиждень переконала місіонерів, що справжня віра — це логіка, а через два — місцеві племена вже б цитували теорію держави і права замість обрядових пісень. Моя «проповідь» була б занадто раціональною для класичного фанатизму, але ідеальною для створення нової ідеології...

Або вони б прийнанні всі виспались, бо іноді мій голос звучить як радіо медодія з 90-х, принайні по інтонаціям)) О, ідея, про голос я потім окремий монолог запишу)))

   Думаю от там би , як міссіонер, я була на своєму місці))) хоча ні, краще одразу інстабіз замутити.... ні не продажі завуальованого МММ 2.0., а одразу з ноги, з транспорантом Школа сучасної софістики імені мене))) ахаха)) я вже бачу як буду будувати маркетинг. Ось моя програма. Тіки не тирьте, це авторські напрацювання)))