Хочу вибачитись

​Я налякала чоловіка в автобусі своїм сюжетом. Але, чесно кажучи, не треба було читати через плече мій телефон.

​Справа в тому, що я рідко користуюся громадським транспортом, але сьогодні вирішила проїхатися містом. У вікно я побачила будівлю, де колись починала свою юридичну практику. Звісно, це навіяло спогади та різні думки.

​Загалом я займалася мирними цивільними справами, кримінал мені траплявся вкрай рідко, хоча це моя спеціалізація. Але, мабуть, саме тому той випадок з початку кар'єри, коли мені довелося вивчати результати розтину тіла по справі, врізався в пам'ять назавжди.

​Цей похмурий спогад, навіяний старою будівлею за вікном, став тригером. І, як на зло, саме в натовпі мене «накрило». Муза не обирає час та місце, це як осяяння.

​Прийшла ідея. Не для поточної книги Баг: право на душу, а для майбутньої. Останнім часом мене дуже надихають трилери, і в голові раптом вималювалася настільки яскрава картинка, що я мусила її негайно записати. Я завжди так роблю: зберігаю ці «чернетки» в надії, що колись до них дійдуть руки.

​Тож я стою, затиснута людьми, ледве тримаючись за поручні, і швидко друкую в нотатках сцену. Жорстку. Криваву. З усіма фізіологічними подробицями того, як відбувається зачистка периметра на завданні ПВК.

​Чоловік поруч нудьгував і вирішив підглянути в мій екран.

​Він очікував побачити там чат у Вайбері чи новини.

​А побачив «сценарій масових вбивств». Наведу маленьку цитату:

​«Ціль №1. Вхід у "зелену зону". Безшумно. Удар ножем знизу вгору, під основу черепа. Характерний хрускіт хряща. Лезо увійшло м’яко, перерізаючи стовбур мозку. Об’єкт навіть не встиг зрозуміти, що мертвий. Тіло обм'якло миттєво, як ганчір’яна лялька. Я підхопив його, щоб не було звуку падіння. Запахло свіжою кров'ю. Переступив через труп. Попереду ще троє. Потрібна повна зачистка, свідків не залишати. Контрольний у голову кожному...»

​Я фізично відчула, як він напружився. До кінця поїздки він косився лише на мене з таким жахом, ніби я втекла з психлікарні, і намагався відсунутися до дверей.

​Тож, вибач, незнайомцю! Я не планувала нічого поганого. Це просто натхнення та профдеформація юристки. І не стійте над душею у майбутнього автора бестселера — це шкідливо для вашої психіки! 

​P.S. Скромність — це прямо моє )