Розділ 2. ​Заточка мозку: що я зрозуміла за 4 місяці авторства

Поки готую сніданок, розмірковую...
​Письменництво — це не про натхнення. Це про жорстку «заточку» мозку, яку я прохожу щодня. За цей час я зробила кілька висновків, які змінили мій підхід до всього.

​1. Архітектура vs Іскра: Sci-Fi та Реалізм

​Я вивела формулу життєздатності тексту: наукову фантастику можна «витягнути» виключно на архітектурі сенсів, матчастині та жорсткій логіці. Якщо там не буде «іскри», читач це переживе — книга все одно залишиться якісною завдяки конструкції. Але в жанрі реалізму все працює інакше: без «іскри» він порожній. Там має бути хоча б одна ірраціональна фраза, вихоплена з реальності, якою б нелогічною вона не здавалася. Саме цей живий «баг» робить текст справжнім. Це як підселення душі у тіло. 
   
​Нарізаю овочі. Ніж має бути гострим — як і думка, інакше замість чіткої структури вийде каша. Закипає чайник, випускаючи пару, і я знову повертаюся до каркасів сенсу.

​2. Лінгвістичний каркас: Дієслово як фундамент ролі

​Раніше я вважала, що для створення багатошарового персонажа потрібно вибудувати складну матрицю: визначити тип акцентуації, прописати сильні та слабкі сторони, підібрати пороки та мотиви, витягти патерни поведінки за Типологією MBTI, міміка, жести, рухи, воля. Але... я збагнула, що це лише верхівка айсберга. Справжній фундамент — це слова та їхні відмінки.

​Виявилося, що одне й те саме слово, сказане з різних ролей, несе абсолютно різний емоційний шар. Лише за одним дієсловом можна миттєво зрозуміти, у якій позиції персонаж приймає рішення: чи він усе ще в трикутнику «жертва-агресор-рятівник», чи він — той, хто вижив і зміг вийти за межі цієї системи.

​Вперше я почула про цю методику ще у 2016 році, і... пропустила її повз вуха. Тепер я бачу ці лінгвістичні каркаси всюди. Чи використовую я це в житті та роботі? О боже, так!!! Тільки тепер це не випадковість і не автоматизм, а усвідомлена гра.

Приклад, коли персонаж каже:
​«Я зроблю» (Майбутній час, активний стан) — це роль Суверена/Архітектора. Він програмує реальність.

​«Мені зробили» (Минулий час, пасивний стан) — це роль Жертви/NPC. Він об'єкт, а не суб'єкт.

​«Я мушу» — маркер Матері-контролера або гвинтика системи.

​«Я можу/Я обираю» — маркер Вижилого, який вийшов за межі трикутника.

3. Про нечитаючих авторів. Я довго крутила цю тему в голові. І тут у мене є дві гіпотези.

3.1. Це люди які переповнені своїми сенсами, і їх система фільтрів просто не приймає чужі, бо буде когнітивний перегруз. 
3.2. Це про контроль. Дивно, але логіка така. Книга це внутрішня кухня автора, його фантазії чи спогади, або свідомо побудовані лабіринти. В будь якому випадку — це як бесіда тет-а-тет. Так от, читати те що не контролюєш чи чию архітектуру та сенси не можеш передбачити страшно.    

Розливаю окріп по чашках. Пара підіймається вгору за певною траєкторією — фізика не знає помилок. У цей момент я згадую про власну траєкторію...

   4.  про механіку рішень. Мені  і раніше подобалось прораховувати події наперед, але авторство допомогло розкласти цей процес на запчастини. Я нарешті побачила схему власного мислення: як я будую варіативні гілки подій від кожної ключової точки, як враховую непередбачуваність, як впливаю на події, щоб отримати необхідні наслідки. По суті, я побачила в дії свій власний механізм — поєднання детермінізму та теорії хаосу. Те, що раніше було «само собою зрозумілим», стало чітким алгоритмом.

​5.  про контент. Питання «про що писати» зникло. Будь-яка тема розгортається на 15 постів автоматично, а маркетингові «гачки» підтягуються в голові самі собою. Тепер контент план та маркетолони не тригерять.

Розставляю тарілки зі сніданком на стіл. Поки він холоне, я дивлюся у вікно. Іноді, щоб почати діяти, треба просто завмерти на хвилину і визнати, де ти зараз.

6.про експеримент із "папером". Я вирішила довести одну свою книгу — "Баг: Право на душу" — до друкованої версії. Мені важливо пройти цей шлях "по іншу сторону барикад" і подивитися, як влаштована ця система з точки зору автора. Я тверезо оцінюю шанси й абсолютно готова до всього: до ігнору видавництв, до пачок відмов, це до речі не самий поганий варіант, і до жорстких правок редакторів. Для мене це не питання самолюбства, а професійний азарт. Мені самій надзвичайно цікаво, чим закінчиться цей експеримент і яку трансформацію пройде текст на шляху до паперового варіанту.  Попереду довгий шлях. Єдине в чому впевнена, що допишу ці 200 сторінок фіналу, зареєструю авторство. Буду періодично розповідати в блозі про цей свій шлях. 

Паралельно я працюю над іншою книгою, де події розгортаються від імені чотирьох персон: антагоністка, стратег, когнітивний емпат, архітектор сенсів. Вона не йде у масову печать. Це спроба з сухого проф погляду перезібрати дані у формат роману. Рецепт простий: я беру складну експертну тему і перетворюю її на динамічну гру, звісно з філософськими присмаками.  Щоб бізнесу було так само цікаво, як і закритій спільноті профі. І хоча у неї зовсім інша механіка, тут набагато простіше з ринком збиту, бо є розуміння навіщо, для кого і чому. І взагалі, якщо завдякі архітектурі сенсів мені вдалось написати книгу, то чому б не перевереути конструкцію і перетворити бізнес літературу на інтелектуальний трилер.   Це теж експерименнт, суть якого, подивитися, наскільки далеко можу зайти в поєднанні досвіду, жорсткої логіки та художньої форми. Тому доведеться видавати її під справжнім ім'ям.