Глава 19

Розабелла

Поки я їхала до ресторану в моїй голові знов почали крутитися різні думки та спогади. Все ж таки чи не погарячкувала я, не один місяць ми зустрічаємося з Санджаром та й я його кохаю, але він все частіше ревнує мене і я так вже не можу. Кохання повинно дарувати крила, а не кайдани. Я втомилася щоразу падати. Я думаю, що наступного разу в мене просто не вистачить сил аби піднятися знов. Залишити все як є? Вибачити його знов? Продовжувати намагатися викликати в ньому довіру? Чи начхати на все? Розійтися поки я ще можу викреслити його зі свого серця й не втратити себе остаточно? Санджар чому в нас так все складно?

Від моїх думок мене відволік водій таксі сповістивши про те, що ми прибули. Розрахувавшись з таксистом я вийшла з машини. Вирішила затриматися на декілька секунд аби перевести подих. Я так нервую наче йду на побачення не з власним хлопцем, а з якимось небезпечним незнайомцем. Фух, чого я хвилююся. Буде що буде, потрібно просто послухати своє серце воно підкаже правильний шлях. Посміхнувшись власним думкам я впевнено покрокувала мармурними сходами. Скляні двері ресторану відчинив швейцар. Я зайшовши до ресторану зупинилася аби більш детально розгледіти гарний інтер’єр. Він був виконаний у біло золотих кольорах. Чимось мені нагадало бароко. Цікаві візерунки й багато золота.

Поки я розглядала приміщення до мене підійшов хостес й запропонував провести до потрібного столика. В ресторані була жива музика, яка надавала загальній атмосфері якоїсь казковості й романтичності.

За столиком на мене чекав Санджар. Він посміхався неначе нічого не трапилося я вирішила що також посміхнуся у відповідь.

-Привіт, кохана! Як доїхала? Все гаразд?

- Привіт, Санджар. В мене все гаразд. Дякую за сукню й сережки, але я хотіла б одразу почати розмову про наші з тобою відносини.

- Добре. Давай поговоримо. До речі, я рад що тобі підійшла сукня й сережки тобі вони личать! Кохана вибач мені за той випадок. Зрозумій мене я так давно тебе не бачив, а тут ти ще пішла на побачення зі своїм босом. Я просто не міг інакше на це відреагувати. Я звісно винен, але й тут є й твоя провина. Чому ти залишилася працювати у Римі? Хіба в Туреччині ти не змогла б влаштуватися перекладачем у будь-яку фірму? Навіть якщо не хочеш працювати у моїй компанії. Ти принаймні була б поруч зі мною. – не зупиняючись ані на секунду протороторив Санжар не даючи можливості Беллі вставити хоча б слово

-  Санджар припини! В твоїх ревнощах завжди хтось винен окрім тебе самого. По-перше, я не ходила ні на яке побачення з босом. Це була вечеря аби привітати мене з влаштуванням на бажану роботу. На цю вечерю не змогли приєднатися інші працівники через власні плани тому ми були з босом лише вдвох. А ти як завжди звик не довіряти мені й бачити та чути лише те що бажаєш. – ось тут в серці Розабелли прокинулася сильна образа на хлопця й вона вирішила виказати все що було у неї на душі, - По-друге чому я повинна їхати до тебе в Туреччину, якщо моєю мрією завжди була робота в Римі, бо я люблю це місто й навчалася тут, а ще це моя батьківщина. Ти чомусь також не кинув свій бізнес та не прилетів жити поруч зі мною. Чому ти просиш від мене обрати тебе чи свою мрію? Хіба кохана людина буде ставити свою половинку перед таким вибором? Я думала що ні, але ти постійно про це мені кажеш. Я дійсно втомилася вже від цього. Твої постійні не обґрунтовані ревнощі. Хоча я не разу не дозволяла собі ревнувати тебе. І ти на відміну від мене дійсно ходив на побачення за моє спиною. Ти потім виправдовувався й казав що все це було заради твоєї мами, аби не ображати її. Так можливо її ти не образив, але мене - так. Ти не поміркував про мої почуття, які викликали оті фото в Інстаграмі коли тебе цілувала та обіймала та дівчина. І навіть побачивши це все я, як дура продовжувала вірити тобі й не починала конфлікт, хоча що мене зупиняло? Тебе чомусь ніколи ніщо не зупиняє. – важко дихаючи дівчина завершила говорити

- Белла, я ж не знав що це тебе образило. Вибач люба. Ти ж знаєш що для мене ти єдина існуєш. Я обіцяю, що це не трапиться знов.

- Санждар, я чую це від тебе кожного разу як ми сваримось. Вибач, але я втомилася – Белла зняла сережки й подивившись в очі Санджара промовила, - Я дійсно кохаю тебе й кохала завжди, але я більше не можу й не хочу терпіти біль який ти мене змушуєш пережити знов і знов. Я хочу припинити наші відносини саме зараз поки я не втратила остаточно себе, ти найкраще що траплялося зі мною, але настав час завершити це. Прощавай Санджар!

Поклавши сережки на стіл Розабелла хутко встала й з очами наповненими сльозами хотіла бігти з цього ресторану, але вона не встигла. Санджар обійняв її притягнувши до своїх грудей за талію. У цю мить Белла більше не змогла втримати сліз й вони почали котитися по її щоках. Санджар розвернув Розабеллу до себе обличчям й поцілував.
Санджар

Я зрозумів, що моя дівчинка не жартує та зараз втече від мене якщо я нічого не зроблю тому, різко підриваюся й обіймаю. Потім розвертаю й накриваю її уста своїми. Вона намагається звільнитися від мене, але не вийде. Я відчуваю вона відповідає на поцілунок. Сподіваюсь вона мене знов вибачить.

Розабелла

Що він робить навіщо Санджар знов мене зупиняє? Якщо він зараз не зупиниться я не зможу більше настоювати на припинені відносин. Я відштовхую від себе хлопця й не знаю що робити далі. Тут хлопець вирішує відповісти на мої слова:

-Белла я не погоджуюся з твоїм рішенням. Якщо ти бажаєш давай ми спробуємо ще раз все з початку. Дай мені ще один шанс. Благаю не кидай мене. Ти ж сама цього не хочеш.

- Санджар ти розумієш що якщо ти знов образиш мене це стане останньою краплею. І тоді вже ніяких нас і бути не може. Ти дійсно обіцяєш припинити недовіряти мені?

- Так. Я все виправлю. Ти закохаєшся в мене знов.

- Гаразд. Ти маєш шанс, але він останній. Зараз я дуже втомилася тому хочу додому.