Глава 16 Ніколо та Меліса

Нікола
Ми вийшли на вулицю і перше що вона запитала :
-Ти поведеш чи я ? 
В моїй голові пролунало: «Що? Вона зараз серйозно?». Якщо чесно, то я побоююсь жінок за кермом. Від них не знаєш чого очікувати. Я одного разу потрапив в ДТП через дамочку, котра переплутала педалі та «поцілувала» мій багажник. Після цього я не довіряю жінкам за кермом. 
-Давай краще я поведу, бо ти не знаєш Риму. І я повинен провести тобі екскурсію – випалив я на одному подиху. Я вирішив, що зроблю для Меліси міні-екскурсію, тому перше місце куди ми поїхали став Пантеон. Пантеон – це «храм усіх богів». Він виконаний у романському стилі й був споруджений у 7 столітті. Величезні колони є одним із його найгарніших елементів. Кожного разу коли мені доводиться бувати біля нього я знов і знов роздивляюся цю величезну стародавню споруду. Чим довше дивлюся, тим більше дивуюся як цей храм зміг вистояти стільки століть, адже він став свідком багатьох війн та революцій, багатьох смертей та народжень. Стіни храму буквально всотували і продовжують всотувати історію. Це не може не захоплювати. 
- Гаразд. Ти правий. Буде краще, якщо ти сядеш за кермо. А яка з них твоя?– відповіла Меліса. 
Ніколо мовчки підійшов до своєї червоної крихітки Ferrari 550 Maranello 1998 року й відчинив двері для дівчини. 
- Нічого собі. Вау! Це ж Ferrari 550 Maranello 1998 року, якщо я не помиляюся. – мої брови поповзли догори я не могла стримати своїх емоцій. Це дійсно доволі таки крута автівка. 
- Ти права, це дійсно так. Ну, що ти довго ще будеш на неї дивитися чи все ж таки сядеш? – вона з першого погляду вгадала рік випуску й марку автомобіля, непогано, як для дівчини. Цікаво у чому ще вона розбирається? 
- Так звісно. Пробач. Я просто не очікувала що одного дня зможу прокотитися в цій кралі. – Меліса швидко сіла на місце білля водія. 
Поки вона сідала я відчув її парфум, він був солодкий з нотами цитруса, які приємно дражнили мій ніс. Я не втримався та прокоментував це:
- Ти так приємно пахнеш. Гарний парфум. – з посмішкою проказав я.
- Дякую за комплімент, але може ми вже поїдемо? Хочу почути, як працює, двигун цієї кралі. – мене трохи смутили слова цього ловеласа тому я вирішила змінити тему розмови. 
- Так. Звісно. Поїхали.
Хлопець зачинивши мої двері швидко обійшов авто та сів за кермо. 
- Ну так куди ти мене повезеш?
- Хай це стане для тебе сюрпризом. Добре? 
- Гаразд. 
- Можемо поговорити про щось поки їдемо, я не люблю вести в тиші. 
- Добре, але про що? В тебе є якісь теми на приклад? 
- Ну, не знаю. Ти можеш розповіси щось про себе, а я про себе. Так ми більше дізнаємося один про одного, якщо ти звісно не проти. Тим більш, як я зрозумів нам прийдеться бачитися тепер доволі таки часто. Буде краще, якщо ми знайдемо спільну мову.  
- Мабуть ти прав. Добре. Я почну. Як ти вже знаєш ми приїхали з Генуї до Риму, моя мати померла 4 роки тому, але вона мріяла про те як покаже мені Рим і з самого дитинства розповідала мені багато цікавого про це місто. Нажаль цьому не судилося здійснитися. Рік тому я завершила університет і тепер я професійний хореограф. Хочу створити свій танцювальний клуб у Римі. Як ти мабуть вже зрозумів обожнюю автівки і усе що з ними пов’язано. Шаленію від швидкості. Також захоплююся відеоіграми, нажаль складно знайти партнера для гри, бо багатьом дівчатам це не подобається. 
- Ти доволі таки цікава особистість, на перший погляд звичайна пай-дівчинка, а як з’ясовується, то не така ти й відмінниця. 
- Дякую. Тепер твоя черга підіймати завісу. Хто ти такий? Чим займаєшся? 
- Я Нікола, але можеш звати мене Нік. Живу повним життям. Щонеділі ходжу до клубів, маю багато друзів та знайомих. Разом з найкращим другом – Рікардо володію власним бізнесом. Обожнюю швидкість та автомобілі. Також ми з Ріком граємо в відеоігри, тому можу скласти тобі компанію для ігри, якщо ти захочеш.
- Пречудова ідея. Я точно буду не проти. – поки він розповідав та керував авто, я мала змогу роздивитися цього хлопця. Гарна зачіска, коштовні часи, стильний одяг. Мабуть багато дівчат ведуться на це все. Великий казанова. Ну гаразд, подивимось на нього. 
- Добре. Домовимось про нашу зустріч пізніше. А що у тебе на особистому фронті? Є хлопець чи можливо наречений?
- В мене батько воєнний, в нього величезна купа знайомих молодих солдатів, тому кандидатів було багато, але я не хочу серйозних відносин, бо коли я танцювала з партнерами багато хто з моїх хлопців починав показувати свої ревнощі та намагалися обмежити мою свободу в діях. Тому зараз в мене немає хлопця.  
- Хм. Зрозуміло. Я також ненавиджу коли намагаються обмежити мою свободу та прив’язати мене до себе. Серйозні відносини не для мене. До речі, ми вже майже приїхали. 
Зупинивши авто. Ми вийшли. І я був задоволений реакцією Меліси. Її очі наповнилися радістю, задоволенням та щастям. Вона посміхалася й не знаю чому я не міг відірвати свого погляду від неї. 
Біля Пантеону як і завжди були туристи та й місцеві. Вони робили фотографії широко посміхаючись своїм об’єктивам. Місцеві спокійно гуляли та вели розмови, деякі закоханні цілувалися. 
-Якщо ти хочеш, можу тебе сфотографувати. 
- Так, звісно. Ось тримай мій телефон. Будь ласка.
- Не потрібно я зроблю фото на свій фотоапарат. Мій «Canon» завжди зі мною. А потім ти скажеш мені свій номер і я тобі їх відправлю. – з посмішкою зазначив я. 
Меліса розпустила свою пишну каштанову косу. Я не зміг утриматися та поправив неслухняне пасмо волосся. Дівчина швидко, але м’яко, відступила від мене. Я думав їй сподобається такий жест, але її обличчя не як не змінилося.  
Меліса почала позувати для фото. Я встигав зробити знімок у вдалі моменти, тому усі фото вийшли живі й гарні. 
Після Пантеону я повіз її до фонтану ді Треві. Найбільший та найгарніший фонтан Риму. Вночі він виглядає краще, ніж під палкими променями сонця. Тут було туристів не менше ніж біля Пантеону. 
Під час дороги ми слухали музику, я жартував, а вона сміялася з моїх жартів. Дівчина мала доволі таки заразливий сміх, тому наша міні-подорож завершилася непомітно. Серед моїх знайомих лише з Ріком я міг так вільно сміятися, а тепер сміявся з Мелісою – дівчиною з якою знайомий всього декілька годин. Я зрозумів, що мені хочеться дізнатися про цю дівчину більше. 
Я знов став фотографом Меліси. Зробивши ще декілька десятків знімків, я розповів дівчині повір’я про те, що якщо ти киниш до фонтану одну монету, то ти обов’язково повернешся до Риму знов, дві – зустрінеш своє кохання, три – одружишся, чотири – розбагатієш.   
Дівчина не довго думаючи сказала, що не бачить сенсу кидати одну монету або чотири й кинула 3 монети.
- Я була б не проти вийти заміж, але не думаю що це все правда. – промовила дівчина.
Ми посміялися й продовжили нашу фотосесію.  
Переглянувши останні знімки я подумав проте, що вона на них виглядає як модель, все ж таки Меліса гарна та незвичайна дівчина. Цікаво, як скоро вона потрапить під мої чари?
Від думок мене відволікла жіночка, на вигляд їй близько 70 років. Вона була одягнена у гарну білу сукню та шляпку, як в англійської королеви. Це викликало в мене посмішку. 
-Вибачте можете сфотографувати мене разом з моїм чоловіком.
- Так. Звісно. – погодився я одразу.
Жінка протягнула мені свій маленький фотоапарат, я обережно взяв його та зробив декілька знімків. 
-Дякую вам. Вибачте що відволікла вас від вашої нареченої. Вона в вас така гарнюня, точно заслуговує фотосесії. 
– Ахах, наречена?! Гарна ідея, але нажаль вона не моя наречена. – відповів я.
- Справді? Але ви так гарно виглядаєте вдвох. – сказала з засмученням жінка.
- Чого ж ти тоді чекаєш хлопче? Хутчіш роби пропозицію, а то не встигнеш з під носа в тебе уведуть, таких вродливих дуже мало. – втрутився до нашої розмови чоловік незнайомки. 
Меліса почувши це засміялася і підтримала розмову
-Любий раджу тобі послухати дорослих, а то дійсно не встигнеш. Ці сучасні чоловіки такі повільні. – Меліса вирішила розіграти пару перед нашими незнайомцями
- Кохана, не сором мене перед людьми. – підтримав гру Меліси – Я хоч зараз готовий відвести тебе до РАКСу, аби ти тільки погодилася прийняти мою пропозицію. 
- Яку пропозицію? – зробила здивований вигляд дівчина.
- Ось цю. – я демонстративно став на одне коліно, чим привернув погляди усіх присутніх. Взяв Мелісу за руку й знімаючи з свого мізинця обручку промовив слова. – Люба, синьйорина Меліса Кастільйоне, чи надаш мені змогу стати найщасливішим чоловіком у всесвіті й погодишся стати моєю навіки? Чи будеш зустрічати світанки разом зі мною до самої смерті? Меліса, ти вийдеш за мене? – з кожним моїм словом посмішка дівчини ставала все ширше й ширше. Її очі почали наповнюватися сльозами, мабуть від сміху, але для оточуючих ми виглядали як справжні закохані. 
Щаслива дівчина закивала головою й голосно промовила : «Так! Я згодна!» 
Я піднявся з колін та одягнув на палець Мелісі свою обручку, на диво вона була їй як раз за розміром. Щасливий натовп почав скандувати «Цілуй! Цілуй!», ми не бажали засмучувати публіку тому зазирнувши один до одного в очі й побачивши там відповідь на наші запитання виконали прохання людей.   
Я ніжно доторкнувся до м’яких та гарячих вуст Меліси та почав її цілувати. Дівчина відповідала мені, я рішучіше та наполегливіше продовжував пестити її смачні вуста. Мене все більше й більше затягував поцілунок, я перестав чути все навколо, мої думки були зайняті лише нею. Ще дужче зімкнувши замок з рук на її тонесенькій талії я наблизив тіло дівчини до свого. Меліса відповіла на мої дії запустивши свої пальці у моє волосся.  У цей момент ми забули про все що нас оточувала та про нашу гру, ми наче залишилися самі у цілому світі…
Меліса
Він притягнув мене до себе та накрив мої губи своїми. Я відповіла йому й чим довше він мене цілував тим більше мені хотілося це продовжувати. Я забула про все у той момент. Я танула у його руках, але потім в моїх думках пролунало: «Меліса, що ти робиш? Для нього це гра? Ти ж будеш ще одною в його списку казанови? ». Я м’яко завершила наш поцілунок та відступила від «нареченого». Я намагалася не дивитися на нього, аби ненароком не зустрітися з ним поглядами, мені не хотілося щоб він побачив мої очі. Натовп аплодував нам. Ми взявшись за руки помахали людям та направилися до автомобіля.