Глава 13

Рікардо

Розабелла мені сподобалася, доволі таки гарна та розумна дівчина. Чомусь за своє життя я зустрів таких не багато.

Побачивши Беллу у кафе я дав собі обіцянку й сама доля допомогла мені виконати її. Не знаю чому, але мені кортить дізнатися більше про цю цікаву дівчину. Белла різнобічно розвинута людина, завжди хотілося мати у своєму оточенні подібну персону.

Ось я і вдома.

Сьогодні я також вирішив залишитися в готелі. Переступивши поріг свого номеру я згадав про те що Ніка мабуть потрібно буде рятувати від лап шукачки великих грошей, тому одразу зателефонував другу.

- Здоров, брате! Ти як там, все добре? Допомога потрібна?

- Привіт, все ок. Думаю сам впораюся, не турбуйся, завтра все розповім. Зараз не зручно, вона поряд.

- Гаразд. Розважайся. Сподіваюся ти знаєш що робиш. До зустрічі.

- Бувай.

Я роздягнувся та пішов приймати душ. Ввімкнув свій улюблений плей-ліст і зайшов під гарячий потік води. Вийшовши з душу я обґорнув стегна рушником і подився у дзеркало. Очі якісь сумні та шкіра тьмяна. Боже, що з людиною коїть зрада коханої? Виглядаю як побитий собака. Хіба я такий? Хіба це дійсно Рікардо Россі? Ні! Це не я. Вже тиждень як це трапилося, а я й досі не можу оговтатися. Потрібно завершити думати про це. Але як, коли кожна звичайна річ нагадує про неї? Як стерти болючі спогади?

Ні, я однозначно не хочу більше бути гарним хлопцем з щирим серцем, це необачно та боляче. Хай в мене не буде ні серйозних відносин, ні болю від них. Краще вже так...

Сподіваюся ніхто не зможе мене переконати знов хоч щось відчувати. Я заплющив очі на декілька секунд, відкривши їх, я відчув наче щось всередині мене вимкнулося.

Знов повертаюся до життя холоднокровного плейбоя…