Глава 9

Знову стягувалися хмари, а друзі-поневолі обговорювали ситуацію, що склалася, знову сидячи на кухні, за чашкою кави. Зізнатися, Генріх відчував якусь незручність від того, що змушує інших змінювати ритм життя і нести тягар таємниці, але говорити про це не хотів, як не хотів і вибачатися за це.

Марі сміялася, переказуючи історію, як вона приїхала о восьмій годині ранку, на інший кінець міста, думаючи, що Генрі знову кинула дівчина, а дізнавшись всю правду, запропонувала продавати його кров на дослідження. Вона, посміхаючись, відкрила холодильник. Два курячі яйця іронічно дивилися на неї звідти і ніби зло сміялися, з трьох, які мали ними поснідати.

Артур піднявся з місця і, з придихом, сказав:

— Я поїду в центр, Марі, збирайся.

Дівчина, озирнулася на нього, захлопуючи холодильник:

— Ти справді хочеш залишити Генрі наодинці з Олександрою?

— Я дійсно не хочу залишати його з тобою, а Саша — єдина, чиї молитви на нього діють.

— Тепер я не хочу залишатися наодинці з нею. — несміливо вставив слово Генріх.

— Подумати тільки, вбивці страшно. — засміявся Артур.

— Він не вбивця! — Прикрикнула Саша.

— Серйозно? Ти найбільше постраждала від нього.

— Я залишилася ціла, — дівчинка вдарила слабким кулачком по столу, — а це головне. 

— Головне — не потрапити знову на його вудку, бо наступного разу він нападе на тебе уві сні.

І без того блідий вампір, зблід ще сильніше, коли згадав, що він саме цим погрожував Саші, коли вона освідчувалась йому в коханні. 

— Олександро, вам, правда, краще поїхати з Артуром.

— Генрі, я не залишу тебе одного. — завелася Марія.

Якби ви тільки знали, як же Артуру хотілося заперечити їм, але намагаючись підібрати слова, чоловік розумів, що тільки більше дратується і навряд чи зможе висловити своє обурення.

Раптом завібрував телефон Марії. Браслет на лівому зап'ясті повідомив "файл завантажений і готовий до перегляду". Вона знову окинула всіх злим поглядом, але, бажаючи відволіктися, взяла телефон до рук. Марія завжди вміла стримувати емоції, але достатньо було лише прочитати заголовок на головній сторінці, як серце пропустило удар і по спині пробіг неприємних холодок. Мовчки та подала телефон Генріху і, поки той, холоднокровно, вдивлявся в монітор, чекала резонну відповідь.

— Та ну, — Тремтячим голосом почав хлопчина. — ти хочеш звинуватити мене?

— Я не хочу. — Зі страхом прошепотіла дівчина. — Але інших варіантів у мене немає.

— Це бульварна газета! — Завівся той. — Вони займаються, заради грошей, тим, чим займалися, заради сміху, ми!

— Ні, — Раптом заговорила Саша. — це правда. Мені зателефонували з редакції, з проханням зайти, я бачила неопубліковані фото та справу.

Артур, не замислюючись, вихопив телефон із рук вампіра і так само зблід.

— Боже... — Прошепотів той.

— До бога не кликай, виродок, — Прогарчав хлопчина. — У мене від цього печія.

— Так, а може це печія від людського м'ясця? — Він підняв погляд на кохану. — Скажи мені, що ти не залишишся з ним.

— Артуре, у мене немає іншого варіанту.

— Тобто, у тебе немає іншого варіанту, крім як померти в цьому будинку! Біля ніг монстра!?

Генрі швидко скочив на ноги і схопив кривдника за комір. Знову з'явилися ікла і карі очі блиснули золотом.

— Нужбо, — Посміхнувся чоловік, наче зовсім втратив страх. — убий мене. На очах у дівчат, одну з яких тільки дивом не спіткала така сама доля. Ти ж монстр.

Генріх знову відчув, як панічно б'ється серце і кривляча усмішка моторошно вигнула лінію губ.

— Зупиніться! — Крикнула Марія, і продовжила, дочекавшись поки всі озирнутися до неї. — Якщо хтось із вас хоче вбити іншого — будь ласка, тільки дочекайтеся поки я поїду.

Наступної секунди почувся гуркіт вхідних дверей і дзвін срібного хреста об ключ запалювання.

Намагаючись стримати силу Генріх відштовхнув опонента, той вдарився об холодильник і, відмахуючись від зірочок в очах, схопився за голову.

— Знай, — Процідив крізь зуби вампір. — ти досі живий лише тому, що ти важливий моїй рятівниці і жодні молитви, ніякі хрести та осикові кілки не сховають тебе від мого гніву, коли вона перестане тебе захищати.

— Генрі… — Тихо заговорила Саша, хапаючи його за руку. — Але скажіть, що вони безпідставно Вас звинувачують.

— Безпідставно, — Повторив за нею хлопчина. — І якщо питання в цьому, то я доведу, настане ніч, і я приведу вам того, хто вчинив злочин.

Він важко опустився на табуретку, що хилилася вліво, і взяв телефон Марії, розблоковуючи відбитком свого пальця. Тепер уже з холодною головою, вчитався у статтю. Вранці цього дня було знайдено тіло нічного сторожа місцевого цвинтаря. Його горло було розірвано, наче дикий звір намагався відгризти голову. Вся невелика сторожка була залита кров'ю, проте ніхто не чув крику. Можна зробити висновок, що вбивця, боячись галасу, спеціально розірвав голосові зв'язки. 

Генріх гиденько посміхався, перечитуючи подробиці зовнішнього вигляду загиблого. Що не могло не наштовхувати решту на думку, ніби щось гріє його душу, дивлячись на це.

Проте, хлопцеві вже все здавалося очевидним.

— Це не те що не я, це навіть не вампір. — Підсумував той. — Уявіть, що вам дають тарілку улюбленого морозива. Скільки з неї ви з'їсте, а скільки розкидаєте по кімнаті?

— Ти порівнюєш людську кров із морозивом? — Дратувався Артур.

Все більше, від подібних виразів, йому здавалося, наче істота, що сидить перед ним, ніколи не була людиною. Все більше огортав звірячий страх. Проте хлопець вирішив ігнорувати ці нападки.

— Олександро, боюся, за нинішніх обставин, мені не обійтися без Вашої допомоги. — М'яко посміхався Генріх. — Мені потрібна вся інформація про монстрів, які, теоретично, можуть мешкати в цих краях. Чим більше інформації ви зберете, тим швидше я доведу свою невиновність і зможу нарешті з чистою совістю торкнутися Вашої руки.