13 Розділ Іра

 Вадим швидко скупався і вийшов з води. 

-Ну і як водичка?-запитала його. 

-Тепла.Ти справді довго купалася, якщо замерзла.,-відповів,-Вже загрілась?

-Так.

Він продовжував стояти і дивитись на мене, а потім запитав:-Як у тебе справи?

-Все добре, дякую. А в тебе?

-Ну зараз просто чудово, -усміхнувся,такою щирою посмішкою,що я мимоволі задивилась на нього. Він це помітив і додав,-Тебе побачив і все добре зараз. 

-Так просто. Ти незнаходиш, що такі підкати вже не працюють в такому віці?

-А це не підкат,це констатація факту.Ти запитала я відповів. Вибач ,що тобі здалось що це щось непристойне.

-Зрозуміло,-нехотіла більше розпитувати, щоб думати що це щось має значити.Хотілось звичайно, та вже невірю я в це.

-Ну і що тобі зрозуміло?

-Що це не був підкат.

-А ти б хотіла щоб був?

-Точно не такий банальний. 

-А чому ти вважаєш ,що банально?

-Ну це ж банально, хіба ні?-продовжувала стояти на своєму. 

-Можливо..але це правда. Я дуже радий що тебе побачив.

Я не відповіла,а що я мала відповісти, що теж рада бачити. Так це правда та що після...Правельно нічого. 

-Як твоя робота?-запитав після довгої паузи.

-Добре...все добре. 

-Ну знаєш я знаю, що ми не зовсім близькі, але коли людина відповідає ,що все добре, це не цілком так.

-Ну можливо.Та ти правий ми не цілком близькі щоб я ділилась з тобою всім. 

-Сподіваюся ,що це колись зміниться,-відповів серйозно дивлячись на мене. 

-Що саме?-знову вирішила зробити вигляд що не розумію. 

-Що ми будемо близькими.

-А що для тебе бути близькими?

-Це бути чесними і відкритими один з одним.

-Ну це тоді потрібно бути або друзями або коханцями. 

-А чому не можна поєднати.Думаю ,що міцний союз це коли і друзі і коханці.

-І в тебе так було?

-Нажаль ні.

-То чому ти вважаєш що так може бути?

-Бо я більше по іншому не хочу, -відповів просто і впевнено.

-А я невпевнена чи взагалі якось хочу.Думаю що для мене краще бути самій. 

-Ну тоді звичайно, спробуємо з першого. 

-Що?-не зрозуміла що він має на увазі. 

-З дружби,почнемо з дружби. 

-Та ніби вже друзі,-посміхнулась.

-Ну ти ж нерозповідаш мені як насправді почуваєшся, тому я думаю що ще невважаєш мене другом. 

-Знаєш,мені тяжко відкриватись людям....Мені здається що завжди хтось зрадить або використає.

-Це непогано,що ти недовіряєш всім підряд, це навпаки навіть добре, але ж не всі такі що зроблять боляче чи не так?

-Незнаю,-відповіла.

-Ну ми ж можемо спробувати. 

-Дружити?

-Для початку. 

-Ну тоді ти перший.

-Перший що?-здивовано запитав. 

-Розповідай щось..про себе, те що неможеш розказати нікому. 

-Про себе?-зупинився і задумався,-ну якось зразу і неприходить що сказати. 

-Ось бачиш це не легко. 

-Та я не це мав наувазі, я можу розказати, ти просто запитай що саме тебе цікавить. 

-Ну тоді добре,скажи що тобі невистачало у шлюбі?

-У шлюбі?Чесно..невистачало любові. Ось так просто. 

-Що саме ти маєш на увазі?

-Кохання, любові,підтримки, все те що робить людей щасливішим.-зупинився на мить і глянув на мене, -знаєш ,це як бути з людиною близько тілом але далеко душею. Ось так ми і з Танею були. Та я своєї вини не викреслюю.

-Ти зраджував?-незнаю для чого я це запитала, та слова вилетіли скоріше ніж я подумала. 

-Ось бачиш, пішли відверті розмови.Знаєш хотілось би висвітлити свою персону в твоїх очах та це буде не правда. Так Іро ,я зраджував і багато. І випереджуючи твоє наступне питання, я незнаю чому. 

-Дякую за відвертість. 

-Можна мені щось запитати?

-Незнаю,чи готова відповісти.... Давай спобуй.

-А ти кохала?

-Ні,-відповіла не задумуючись, просто розуміла,що для цього почуття я ніколи не відкривалася, особливо після цього як Роман повівся зі мною. 

-Хотілось би багато чого запитати, але думаю ,що це буде якось забагато, дякую що відповіла,-почав підійматися і брати свої речі, -ти неголодна,якщо хочеш я щось принесу.

-Ні я напевно вже піду, -теж почала одягатися.

-Ні не йди.Я просто подумав,що ми вже довго сидимо,нам би незавадила щось поїсти або хоча б води.,-швидко почав пояснювати чому він підвівся. 

-Ти правий, але мені вже і так час,бо бабуся буде хвилюватися,я сказала що буду не довго. 

-Добре,-якось із сумом відповів, -нехочеш прийти сюди сьогодні ввечері?

-Ти ще раз збираєшся йти?-здивовоно перепитала. 

-Якщо ти прийдеш то обов'язково. 

-Можливо,-посміхнулась йому. 

 До дому прийшла усміхаючись,навіть сама незамітила що усмішка була на моєму обличчі.Та ось бабуся помітила. 

-О а ти чого така весела, когось з друзів зустріла?

-Та ні бабусь, нікого не зустріла, сама купалась,-вирішила нерозказувати їй.

-А що так жарко і нікого не було на річці?-неповірила мені вона.

-Та ні були,але я купалась трохи дальше. 

-То ти будь обережною, самій небезпечно. 

-Я обережна,баб,нехвилюйся..То що будемо готувати на вечерю?

-А я вжезготувала,-усміхнулась мені,-дерунів насмажила,смакота.

-Ти ж казала що відпочинеш?

-Та я і відпочити встигла.Давай йди мий руки і їсти.

Ми сіли повечеряли,хоч ще було рано, та це нам не завалило, бо як виявилось Вадим був правий,я проголодалась.Бабусені деруни зі сметаною просто ще та насолода.Подумалось мені що треба прихопити щей для нього,йому б сподобались теж.Ця думка викликала посмішку у мене. І зразу подумала що моя підсвідомість вже вирішила ,що я піду таки сьогодні знову. 

 Коли наступив вечір, бабуся сказала що йде спати.А я нічого несказавши зібралася і пішла на річку  прихопивши з собою кілька дерунів. 

Підійшовши ближче, побачила що Вадим вже є.Здавалось що він і нікуди нейшов та я помітила пакет біля нього, тож зрозуміла що таки він був в дома. 

-Привіт,-привіталась,даючи знати що я прийшла.