34 — Ранкова пропозиція

Максим прокинувся раніше за Наталю і ще кілька хвилин просто лежав, дивлячись на неї. Вона спала зовсім поруч, спокійно й безтурботно, і в ранковому світлі здавалася йому зовсім іншою, ніж зазвичай. Розпатлане волосся розсипалося по подушці, обличчя було сонним і таким беззахисно ніжним, що Максим мимоволі усміхнувся. Він дивився на неї й раптом із дивною ясністю зрозумів просту річ: йому більше не хотілося уявляти своє життя без Наталі.

За останні кілька днів він встиг злякатися того, наскільки сильно вона стала йому потрібна. Коли Наталя зникла з його життя хоча б на кілька днів, він відчув, наскільки порожнім без неї може бути звичайний день, і тепер, коли вона знову була поруч, Максим уже не хотів повертатися до колишнього стану невизначеності.

Йому хотілося прокидатися поруч із нею не в готельному номері після випадкової поїздки, а у власному домі. Хотілося знати, що ввечері вона повернеться, що вранці він почує її сонний голос, що вони знову сперечатимуться через якісь робочі дрібниці, сміятимуться через дурниці й будуватимуть спільні плани.

Максим тихо підвівся, намагаючись не розбудити Наталю, одягнувся й вийшов із номера.

Сам він ще не до кінця усвідомлював, що саме збирається зробити, але рішення вже визріло всередині настільки чітко, що відступати не хотілося.

Він знайшов найближчу ювелірну крамницю й майже одразу зрозумів, що не готовий годинами вибирати серед десятків варіантів. Йому хотілося чогось простого, ніжного й такого, що пасуватиме Наталі. Зрештою він зупинився перед невеликою каблучкою, яка одразу привернула його увагу.

— Вона дуже красива, — сказала продавчиня, коли Максим попросив показати її ближче.

— Так.

Він кілька секунд розглядав прикрасу, а потім тихо додав:

— Думаю, їй сподобається.

Він придбав каблучку, сховав коробочку до кишені й повернувся до готелю.

Наталя саме прокинулася.

Вона ще не вставала з ліжка, лише напівлежала серед подушок, сонно протираючи очі. Волосся було остаточно розпатлане після сну, а на обличчі залишився той особливий спокій, який буває тільки в людини, що ще не встигла згадати всі справи нового дня.

Побачивши Максима з підносом, вона здивовано усміхнулася.

— Ти куди зник?

— У мене були справи.

— Зранку?

— Саме так.

Він поставив піднос на ліжко перед нею. На ньому стояла чашка міцної кави, тарілка з тостами й маленька коробочка, покладена біля блюдця.

Наталя спочатку взяла чашку, зробила ковток, а потім перевела погляд на коробочку.

— А це що?

Максим сів поруч.

— Відкрий.

— Максиме...

— Просто відкрий.

Вона взяла коробочку, кілька секунд дивилася на неї, а потім підняла кришечку.

На мить Наталя завмерла.

Її погляд ковзнув із каблучки на Максима, а потім знову повернувся до прикраси.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Він узяв її руку й обережно стиснув пальці.

— Наталю, я багато думав цієї ночі. Насправді я думаю про це вже давно, просто не дозволяв собі називати речі своїми іменами. Я не хочу більше бути просто людиною, яка випадково опинилася поруч із тобою і яка не знає, що буде завтра. Я хочу, щоб у нас було це завтра.

Наталя слухала його, не відводячи погляду.

— Я хочу одружитися з тобою, — продовжив Максим. — І, якщо чесно, якби все залежало тільки від мене, я б зробив це хоч сьогодні.

Вона тихо засміялася крізь хвилювання.

— Ти навіть не дав мені нормально прокинутися.

— Я знаю.

— Я ще навіть каву не допила.

— Тому я й приніс її.

Наталя похитала головою, але усмішка вже не сходила з її обличчя.

— Ти божевільний.

— Можливо.

Вона знову подивилася на каблучку, а потім на нього.

— Я не хочу казати тобі «ні».

Максим завмер.

— Але?

Наталя зітхнула.

— Але я не можу просто зараз вийти за тебе заміж.

Його усмішка стала трохи менш упевненою, проте він не відпустив її руку.

— Через Софію?

Наталя кивнула.

— Вона зараз закінчує школу й вступає. Я не можу залишити її наодинці з усіма цими змінами. Я повинна бути поруч, поки вона не вступить і не зрозуміє, що робити далі.

Максим кілька секунд мовчав, а потім усміхнувся.

— Добре.

Наталя здивовано подивилася на нього.

— Добре?

— Я почув твою умову.

— І тебе це влаштовує?

— Якщо для тебе це важливо, то мене теж.

Вона трохи розгубилася, ніби очікувала суперечки.

— Тобто ти готовий чекати?

— Я готовий чекати стільки, скільки буде потрібно. Але в мене є одна пропозиція.

Наталя насторожено подивилася на нього.

— Яка?

Максим узяв її руку в свою й провів великим пальцем по пальцях.

— Переїжджай до мене.

Вона здивовано кліпнула.

— Що?

— Не виходь за мене заміж зараз. Не поспішаймо з весіллям. Ти права, Софія повинна спочатку вступити, і я не хочу забирати в тебе цей час. Але я хочу, щоб ми вже почали жити разом.

Наталя мовчала.

— У тебе буде твоя кімната, свої речі, свій простір. Софія зможе приходити до нас, коли захоче. Ніхто не збирається відбирати в тебе твоє життя чи твою роль сестри. Я просто хочу, щоб ми перестали роз'їжджатися після кожного побачення.

Наталя опустила погляд на каблучку.

— Ти все це вже придумав?

— Не все.

— А що ще?

— Я думав, що якщо ти погодишся, то нам доведеться купити тобі ще одну чашку для кави.

Вона засміялася.

— Ти неймовірний.

— Це «так»?

Наталя підняла на нього очі.

— На переїзд?

— Так.

Вона ще кілька секунд дивилася на нього, а потім кивнула.

— Так.

Максим видихнув із таким полегшенням, ніби щойно отримав відповідь на найважливіше питання у своєму житті.

— А каблучку?

Наталя подивилася на коробочку.