32 — У пошуках Наталі

Кілька днів поза роботою виявилися для Наталі саме тим, чого їй бракувало останнім часом. Вона нарешті перестала прокручувати в голові одну й ту саму розмову з Максимом, перестала щохвилини перевіряти телефон і дозволила собі просто побути в тиші. Вона проводила час із Софією, багато гуляла, читала, займалася звичайними домашніми справами, які раніше здавалися незначними, а тепер допомагали хоча б ненадовго відволіктися від думок.

Проте чим більше Наталя заспокоювалася, тим чіткіше розуміла, що повертатися до розмови з Максимом вона поки не готова. Вона вже не злилася на нього так, як у перший день, і фотографія з тією незнайомою жінкою більше не викликала в неї тієї хвилі образи, яка накрила її в офісі. Зараз Наталя могла спокійно визнати, що, можливо, справді занадто гостро відреагувала на ситуацію, але водночас вона ще не була готова сидіти навпроти Максима й робити вигляд, що все можна виправити однією розмовою.

Їй потрібен був час.

І, мабуть, саме тому вранці, коли Софія ще спала, Наталя раптом відкрила карту України й почала без особливої мети переглядати міста, в яких ніколи не була. Її погляд зупинився на Ужгороді. Вона кілька секунд дивилася на назву міста, а потім сама собі усміхнулася.

Вона ніколи там не була.

Наталя відкрила кілька фотографій, подивилася, що можна побачити за два-три дні, знайшла невеликий готель у тихому районі й зрозуміла, що саме цього їй зараз хочеться. Не втекти від когось, не покарати Максима мовчанням і навіть не намагатися щось вирішити, а просто змінити обстановку, сісти за кермо й поїхати туди, де ніхто не знає її, де немає офісу, документів, телефонних дзвінків і незручних запитань.

Вона швидко зібрала невелику сумку, попередила Софію, що їй потрібно ненадовго поїхати, і попросила не хвилюватися. Сестра спочатку здивувалася такому раптовому рішенню, але, побачивши, що Наталя вперше за кілька днів виглядає спокійнішою, не стала розпитувати.

— Ти хоча б скажи, куди їдеш, — попросила Софія, проводжаючи її до дверей.

Наталя на мить задумалася, а потім усміхнулася.

— В Ужгород.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Одна?

— Одна.

Софія ще кілька секунд дивилася на неї, а потім лише похитала головою.

— Ти іноді дуже дивна.

— Знаю.

Наталя обійняла її, пообіцяла писати й сіла в автомобіль. Вона не хотіла думати про те, що буде після повернення. Їй хотілося прожити ці кілька днів без плану, без зайвих думок і без необхідності щось вирішувати.

Дорога поступово забрала в неї залишки напруги. За вікном змінювалися міста, села, поля й дороги, а разом із ними змінювався і її настрій. Наталя слухала музику, іноді зупинялася випити кави, а коли зрозуміла, що вперше за кілька днів не думає про Максима кожні п'ять хвилин, відчула полегшення.

Вона не знала, що саме в цей момент Максим уже почав втрачати терпіння.

Він кілька разів перечитав її коротке повідомлення про відпустку, хоча знав його майже напам'ять. Наталя не написала нічого особливого, лише повідомила, що їй потрібно кілька днів відпочинку. Для будь-якої іншої людини цього було б достатньо, але Максим чудово розумів, що справа не тільки у відпочинку.

Він хотів із нею поговорити.

Не через фотографію, не через публікацію і навіть не для того, щоб ще раз довести, що між ним і тією жінкою нічого не було. Йому потрібно було пояснити Наталі те, що він сам зрозумів лише після їхньої сварки. Він не сприймав їхню дружбу як щось незначне, але водночас так звик до її присутності, що перестав помічати, наскільки важливою вона стала для нього.

Максим кілька разів набирав її номер, але так і не натиснув кнопку виклику. Вона сама попросила не турбувати її, і він не хотів перетворювати своє бажання поговорити на тиск.

Проте на третій день тиші він зрозумів, що більше не може просто сидіти й чекати.

Після роботи Максим поїхав до Наталі додому. Він навіть не знав, що саме збирається сказати, але був упевнений, що хоча б побачити її й переконатися, що з нею все гаразд, йому необхідно.

Двері відчинила Софія.

— Максим?

— Привіт. Наталя вдома?

Софія на секунду зам'ялася, а потім похитала головою.

— Ні.

— А де вона?

— Поїхала.

Максим відразу насторожився.

— Куди?

— Не знаю.

— Як це не знаєш?

— Вона сказала, що їде на кілька днів відпочити. Я питала, куди саме, але вона не захотіла казати.

Максим кілька секунд мовчав, намагаючись осмислити почуте.

— Вона поїхала сама?

— Так.

— На машині?

— Так.

— І ти взагалі не знаєш, куди?

Софія знизала плечима.

— Максиме, я ж не допит влаштовувала. Вона доросла людина.

— Я знаю.

Він потер долонею потилицю й подивився кудись убік, намагаючись скласти в голові хоча б приблизну картину.

— Вона казала, коли повернеться?

— Ні. Сказала, що сама вирішить.

Максим подякував Софії, попрощався й повернувся до автомобіля.

Лише коли двері машини зачинилися, він дозволив собі видихнути.

У його голові вже почала формуватися абсолютно безглузда, але дуже реальна проблема: він не знав, де Наталя.

Він дістав телефон і відкрив її контакт, але дзвонити не став. Натомість написав Артему.

«Ти щось знаєш про Наталю?»

Відповідь прийшла майже одразу.

«Ні. А що сталося?»

«Вона поїхала на кілька днів і нікому не сказала куди».

Через хвилину Артем уже телефонував.

— Ти серйозно вирішив організувати розшук?

— Я просто хочу знати, де вона.

— Це звучить саме як розшук.

— Артеме.

— Добре, добре. Зараз подумаємо.

До розмови швидко підключився Андрій, а трохи пізніше Максим зателефонував Ірині. Він не приховував від неї, що між ним і Наталею сталася сварка, але тепер йому було важливіше зрозуміти, куди вона могла поїхати.