31.3 — Післясмак

Максим ще довго стояв біля дверей, за якими щойно зникла Наталя, не в змозі змусити себе повернутися до роботи. У голові раз по раз прокручувалася їхня розмова, і що більше він її аналізував, то менше розумів, у який момент усе пішло не так. Ще кілька годин тому вони обговорювали робочі питання, будували плани щодо нової кав'ярні, сперечалися через цифри в бюджеті й жартували з приводу того, що він знову замовив собі занадто міцну каву, а тепер вона поїхала, попросивши його не дзвонити.

Він не знав, що мав би зробити інакше.

Максим узяв телефон і ще раз відкрив фотографію, яку показала Наталя. Тепер, коли він дивився на неї спокійніше, його почало дратувати вже не те, що на ній опинився він сам, а те, як легко хтось зміг перекрутити звичайний вечір і зробити з нього історію, якої ніколи не було.

Він чудово пам'ятав ту зустріч. Спочатку справді говорив із партнером щодо нового приміщення, після чого до нього приєдналися друзі. Вони вирішили трохи посидіти разом, поговорити про роботу й просто відпочити після важкого дня. Та жінка підійшла до їхнього столика вже пізніше, і Максим майже не звернув на неї уваги. Він навіть не пам'ятав, у який момент хтось зробив фотографію.

Для нього вечір закінчився так само звичайно, як і почався.

А тепер через одну фотографію він уперше побачив, наскільки сильно його мовчання могло виглядати з боку.

Наступного ранку Максим усе ж написав Наталі, хоча й пообіцяв не турбувати її. Кілька разів набирав повідомлення, стирав, знову набирав і зрештою відправив найпростіше: що хотів би поговорити, коли вона буде готова. Повідомлення залишилося без відповіді.

Він не став писати вдруге.

Протягом наступного дня Наталя не з'явилася в офісі. Спочатку Максим вирішив, що вона просто взяла день, щоб заспокоїтися, і не надав цьому великого значення. Він навіть переконав себе, що через день-два все владнається, вони сядуть і нормально поговорять, а потім, можливо, самі дивуватимуться, чому дозволили такій дрібниці посварити їх.

Але наступного дня її знову не було.

На третій день Максим уже не витримав і запитав у секретарки, чи вона щось знає.

— Наталя оформила відпустку, — спокійно відповіла дівчина, переглядаючи інформацію в системі.

Максим на кілька секунд завмер.

— Відпустку?

— Так. Здається, на кілька днів.

— Вона сказала куди поїхала?

Секретарка похитала головою.

— Ні. Я не питала.

Максим подякував і повернувся до кабінету, але працювати вже не міг. Сам факт того, що Наталя взяла відпустку, його не здивував. Вона мала повне право відпочити після всього, що останнім часом відбувалося. Його непокоїло інше: він не знав, куди вона поїхала.

Раніше йому ніколи не спадало на думку, що він не знає про Наталю стільки, скільки йому здавалося. Вони могли годинами говорити про роботу, обговорювати її сестру, друзів, плани, переживання, але коли справа стосувалася чогось особистого, вона завжди залишала частину свого життя за дверима. І тепер ці двері зачинилися перед ним остаточно.

Він кілька разів поривався зателефонувати, але щоразу згадував її прохання не турбувати. Максим ніколи не любив нав'язуватися, тому вирішив дати їй час, хоча з кожним днем це рішення ставало дедалі важчим.

Тим часом він не залишив без уваги фотографію.

Якщо через неї Наталя почувалася так, ніби він щось приховав, Максим хотів принаймні з'ясувати, звідки вона взялася. Він доручив знайомому перевірити, хто першим опублікував матеріал, звідки з'явилося фото і кому воно було передане. За кілька днів вдалося відновити весь ланцюжок.

Фотографію зробив один із відвідувачів бару, а потім передав її адміністратору невеликого новинного ресурсу, який вирішив використати звичайний вечір як привід для гучного заголовка. Жодного роману, жодної таємної зустрічі й жодної історії, яку намагалися приписати Максиму, не існувало.

Після розмови з редакцією публікацію видалили.

Максим сам перевірив сторінку ще раз, переконався, що матеріалу більше немає, і тільки після цього відкинувся на спинку крісла.

Здавалося б, тепер усе вирішено.

Він нарешті міг поговорити з Наталею, показати їй, що насправді сталося, пояснити, що не мав від неї жодних таємниць.

Він узяв телефон і відкрив її контакт.

Палець завис над кнопкою виклику.

Максим уже хотів подзвонити, коли раптом зрозумів, що навіть не знає, де вона.

Він написав її подрузі, але відповідь отримав лише через деякий час.

Ірина повідомила, що Наталя взяла кілька днів відпустки й попросила не розпитувати її про місце перебування.

Максим довго дивився на екран.

Саме тоді до нього прийшло неприємне усвідомлення: він не просто не міг із нею поговорити, він навіть не знав, де її шукати.

І це чомусь боліло значно сильніше, ніж сама сварка.

У ці дні Наталя теж намагалася розібратися у власних думках. Вона не поїхала далеко, просто дозволила собі на кілька днів випасти зі звичного життя, відкласти робочі питання, не відкривати новини й не перевіряти телефон кожні кілька хвилин. Вона багато гуляла, читала, проводила час із Софією та намагалася переконати себе, що все це було лише непорозумінням, яке поступово мине.

Вона все ще злилася на Максима, хоча вже не могла так чітко пояснити, на що саме.

Жінка з фотографії поступово перестала мати для неї значення. Чим більше Наталя думала про той вечір, тим ясніше розуміла, що її зачепила зовсім не вона.

Її зачепило те, що Максим не розповів.

Наталя хотіла, щоб він сам прийшов наступного ранку й сказав, що після зустрічі поїхав із друзями в бар, що там була якась незнайома жінка, що хтось зробив фотографію, а він навіть не звернув на це уваги.

Вона хотіла почути це від нього не тому, що мала право контролювати його життя, а тому, що за останні пів року він став для неї значно ближчою людиною, ніж просто начальник чи друг.