Розділ 31.1 Наталя той самий вечір

Наталя не засмутилася, коли ввечері Максим написав, що після зустрічі з партнерами ще трохи затримається. Вона сама запропонувала прогулятися після роботи, але чудово розуміла, що його справи нікуди не зникнуть лише тому, що їй захотілося провести разом кілька годин. До того ж він попередив її заздалегідь, вони домовилися зустрітися наступного дня, і для неї цього було цілком достатньо.
— Ну добре, бізнесмен, — пробурмотіла вона, відкладаючи телефон після останнього повідомлення. — Працюй.
У квартирі було незвично тихо. Софія ще вдень повідомила, що ввечері йде з друзями, бо вони домовилися замовити піцу, а потім подивитися фільм у когось із компанії.
— Тільки не чекай мене, — попередила вона, вже взуваючись у коридорі.
— Я й не збиралася.
— І не хвилюйся.
— Я не хвилююся.
Софія підозріло примружилася.
— Ти точно?
— Софіє, тобі сімнадцять, а не сім. Іди вже до своїх друзів.
— Добре. Але якщо Максим прийде раніше, скажи йому, що я не вечерятиму вдома.
— Я передам.
— І щоб не з'їв усе без мене.
— Це вже його особиста проблема.
Софія засміялася, швидко обійняла сестру й вислизнула за двері.
Після її відходу Наталя залишилася сама, і спочатку їй навіть сподобалася ця тиша. Вона давно не мала вечора, коли ніхто не просив її щось знайти, перевірити, нагадати чи допомогти. Вона спокійно прибрала на кухні, розклала речі, які давно чекали своєї черги, перевірила кілька документів, що залишилися з роботи, а потім вирішила приготувати собі щось просте на вечерю.
Телефон час від часу лежав поруч, але Наталя майже не дивилася на нього. Вона знала, що Максим на зустрічі, тому не хотіла відволікати його повідомленнями. Та й особливої потреби в цьому не було. Вони вже поговорили, домовилися про завтра, а отже, вечір можна було спокійно провести кожному у своїх справах.
Коли все було зроблено, Наталя прийняла душ, переодягнулася в домашній одяг і нарешті влаштувалася на дивані з чашкою чаю. На телевізор дивитися не хотілося, читати теж, тому рука сама потягнулася до телефона.
Вона відкрила повідомлення, швидко переглянула кілька робочих чатів, відповіла на одне повідомлення, яке не вимагало відкладання до ранку, а потім машинально зайшла в місцеві пабліки.
Зазвичай вона не шукала там нічого конкретного. Просто гортала стрічку, переглядала новини міста, фотографії з подій, оголошення, якісь кумедні історії й обговорення, які іноді були цікавішими за серіали.
Перші кілька публікацій вона перегорнула майже не читаючи.
Потім палець завмер на екрані.
Фотографія була неідеальною, зробленою здалеку, але впізнати людину на ній Наталя могла без жодних сумнівів.
Максим.
Вона насупилася й піднесла телефон ближче.
На фотографії він сидів за столиком у барі разом з Артемом та Андрієм. Вони щось обговорювали, сміялися, і загалом виглядали так, ніби просто проводили вечір у хорошій компанії.
Але найбільше Наталю зачепило зовсім інше.
Поруч із Максимом стояла дівчина.
Вона нахилилася до нього, ніби почувалася поруч цілком невимушено, і поклала руку йому на плече. Максим саме в цей момент повернув голову в її бік, через що з фотографії могло здатися, ніби між ними відбувається щось значно особистіше, ніж звичайна випадкова розмова в барі.
Наталя завмерла.
Вона збільшила фотографію.
Подивилася на руку дівчини на його плечі.
На обличчя Максима.
На відстань між ними.
І чомусь від цього картинка стала виглядати ще гірше.
Потім вона прочитала заголовок.
«Не сам і не з партнерами? Кого власник “Кавусі” приховує від своєї коханої?»
Наталя кілька секунд мовчки дивилася на екран.
Потім ще раз подивилася на фотографію.
На Максима.
На дівчину, яка тримала руку на його плечі.
Знову на заголовок.
Вона повільно відкинулася на спинку дивана, не випускаючи телефон із руки.
— Ага… партнери. Я зрозуміла.