Що посіяв, те й пожнеш

Розділ 18. Журналістка

 

Старий телефон задзвонив ще двічі, поки Олег добирався до дому. Він не відповідав. Просто тримав його в кишені, відчуваючи, як той тихо вібрує біля грудей, ніби маленьке живе створіння, що не може заснути.

Коли він нарешті замкнув за собою двері квартири й дістав його, на екрані світилися три пропущені виклики й чотири повідомлення. Він сів на край ліжка, обережно відкрив перше.

«Тарасе, ти де? Я чула, що з тобою щось сталося. Відповідай, будь ласка».

Друге прийшло через кілька хвилин.

«Мені страшно. Усі говорять, що ти... Скажи, що це неправда».

Третє було коротше, з ледь помітною зміною інтонації.

«Артем каже, що це міг бути ти. Що ти останнім часом якийсь не такий. Це ж не так? Скажи, що не так».

Олег довго дивився на останнє повідомлення. Потім відкрив четверте. Воно прийшло всього пів години тому.

«Якщо ти це читаєш, тільки нікому не кажи про нас. Про мене й Артема. Це нічого не означало. Ти ж розумієш. Не руйнуй нічого, будь ласка».

Він перечитав це двічі. Потім тихо поклав телефон на стіл і довго дивився на екран, що поступово гас. «Нічого не означало». Дівчина, яка шепотіла «мій песик» і чекала, поки його обличчя стане порожнім, тепер писала мертвому хлопцеві, щоб він не розповів її таємницю.

Він не відчув ні гніву, ні подиву. Лише тиху, важку, майже втомлену ясність. Вона боялася не за нього, а за себе. Навіть тепер. Особливо тепер.

Олег сфотографував усі чотири повідомлення на свій телефон, склав у теку з датами й часом. Потім вимкнув старий апарат і сховав його поруч з іншими речами у залізну коробку з-під печива, яку тримав під ліжком.

На підвіконні задзвенів інший телефон. Невідомий номер, київський код. Він відповів.

— Олег Гаврилюк? — Голос у слухавці був жіночий, низький, спокійний, трохи хрипкий, голос людини, яка багато палить і мало спить. — Мене звати Катерина Орлик. Ми не знайомі. Мені дав ваш номер спільний знайомий, який просив не називати його. Сказав, що у вас є матеріал, який мені варто побачити.

Олег стиснув слухавку.

— Не по телефону.

— Зрозуміло. — Вона не здивувалася. — Де вам зручно?

— Не в Липівці. І не в райцентрі. Є заправка на трасі, за сорок кілометрів, на виїзді в бік області. Кафе. Годину можете?

— Можу за сорок хвилин.

— Добре.

Він поклав слухавку, взяв зі столу флешку, сунув її в кишеню й вийшов.

Заправка стояла на узбіччі траси, посеред пустого, сірого, мокрого поля. Невеличке кафе з облупленою вивіскою, три столики, запах кави, змішаний із запахом бензину. Олег прийшов раніше, сів у кутку, спиною до стіни, так, щоб бачити вхід, і замовив чорну каву. За вікном проїжджали вантажівки, оббризкуючи шибку дрібною брудною водою.

Вона з'явилася рівно через сорок хвилин.

Катерині Орлик було трохи за сорок. Невисока, суха, у довгому темному плащі й з коротко стриженим волоссям, у якому вже білими нитками пробивалася сивина. Вона не посміхнулася, не простягла руки, лише коротко кивнула, сіла навпроти й поставила на стіл маленький диктофон. Потім глянула на нього й прибрала.

— Спершу правила, — сказала вона. — Я не пишу без вашої згоди. Не називаю джерела без вашої згоди. Але й не обіцяю нічого, поки не побачу, що в мене є. Я за життя встигла наслухатися багато історій, які виявилися або вигадкою, або чиєюсь особистою війною.

— Це не особиста війна, — сказав Олег.

— Усі так кажуть. — Вона обхопила чашку обома долонями. — Розповідайте.

Він розповів. Коротко, рівно, без прикрас. Про школу. Про банду, яка шість років цькувала одного хлопця. Про вчителів, що мовчали. Про директора, який брав гроші від Сидоренка-старшого. Про дільничного, що відіслав мати з її скаргою. Про зошит. Про запис. Про те, що трьох із тих хлопців знайшли мертвими, а хлопець, який вів щоденник, учора ввечері зістрибнув із даху, на якому Олег не встиг його зупинити.

Катерина слухала, не перебиваючи. Тільки раз вона підняла брову, коли він сказав про Коваленка, який стер повідомлення з телефона. Іншим разом вона глянула на нього довгим, чіпким, діагностичним поглядом, коли він згадав про сліди чорного седана.

Коли він замовк, вона довго мовчала.

— Є ще дещо, — сказала вона нарешті. — Ви не все сказали.

— Що саме?

— Не знаю. Але ви дивитеся на мене так, ніби чекаєте, що я перша це скажу.

Олег відвів очі. Подивився на брудне скло, на сірий дощ, на машину, що проїхала повз. Потім знову на неї.

— У щоденнику, — сказав він повільно, — є записи про вбивства. Три. Імена збігаються. Він їх не приховував. Написав коротко, без пояснень.

Катерина не змінилася в обличчі. Лише повільно відклала чашку.

— Тобто...

— Так.

Вона довго мовчала. Потім провела рукою по обличчю, і на мить Олег побачив, як вона втомилася.

— Це ускладнює все, — сказала вона. — Знаєте чому? Бо якщо я опублікую історію про цькування, про корупцію, про мовчання школи, і додам, що жертва була вбивцею, цю історію розірвуть на частини. Адвокати Сидоренка скажуть: психопат вигадав усе, щоб виправдати злочини. Громадськість розділиться навпіл. Одні співчуватимуть, інші вимагатимуть, щоб його нікому не жаліли. А головне, зникне головне: що саме довело його до цього.

— Я знаю, — тихо сказав Олег. — Тому й не прийшов із цим прямо до редакції.

— Тому що вам потрібен був хтось із боку.

— Мені потрібна була людина, яка знає, як це подати.

Вона довго дивилася на нього. Потім злегка, ледь помітно усміхнулася, першу усмішку за всю розмову.

— Ви розумніші, ніж виглядаєте, — сказала вона. — Добре. Покажіть мені, що в вас є.

Вона дістала з сумки тонкий ноутбук, відкрила його й увімкнула навушники. Олег простягнув флешку. Катерина встромила її, знайшла відеофайл і натиснула «відтворити».

Він не дивився на екран. Дивився на неї. На її обличчя, на якому спочатку не рухалося нічого, потім ледь помітно зсунулися брови, потім напружилася щелепа, а потім у куточках очей залягли тонкі, різкі складки. Вона слухала так, як слухають тільки люди, які вже стільки разів чули найгірше, що розучилися дивуватися, але ще не розучилися відчувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше