Ось такий наївний я був двадцять років тому))

Від автора: тоді була ера глобалізму. Кордони справді стиралися.

А може, проблема в нас самих, може, ми вибудували не зовсім правильні взаємини між нами, звичайними людьми? Може, треба налагоджувати зв'язок між нами напряму, без кордонів і відмінностей, без поділу на твоє і моє, без навішування ярликів, без посередників, які нас розділяють і маніпулюють нами, переконуючи, що діють виключно в наших інтересах?

Нам навіюють, що якщо не буде кордонів і відмінностей, до нас прийдуть вороги й усе в нас відберуть. Я не думаю, наприклад, що китаєць став би мріяти про те, щоб жити в Америці, Європі або, в крайньому разі, Росії, якщо у нього було б усе необхідне для його сім'ї на батьківщині. Чукчі навіть на думку не спадає переселитися в Каліфорнію, він ні на що не проміняє свою Чукотку, якою б суворою вона нам не здавалася. Я хочу жити у себе вдома, але при цьому мати можливість вільно пересуватися по всьому світу.

Я не хочу носити із собою паспорт, ідентифікаційний номер, вшитий під шкіру мікрочип або інше посвідчення особи з безліччю ярликів, ім'я, прізвище, громадянство, національність, спеціальність, фінансове становище, статус і купу інших документів, щоб бути людиною і вільно їздити в гості до своїх друзів в інші країни, де мені будуть раді.

Немає більше моєї культури, моєї релігії, моєї держави, моєї раси, моєї нації, моїх політичних переконань, моєї футбольної команди. Немає стін, немає замків, немає броньованих дверей і ґрат на вікнах. А якщо немає, то й нема за що воювати, нема чого красти й не треба обманювати.

Кожен раз, коли я кажу — «це моє», я обмежую себе в усьому іншому. Є тільки одне моє, мій єдиний нероздільний світ, де люди живуть у взаємній любові, повазі, довірі та турботі одне про одного.