Секрет від Ангела

Наступного ранку до лікарні Остап приїхав разом із Зоряною. Вони зайшли до палати майже одночасно, і Віталій, який саме намагався зручно влаштуватися серед подушок, одразу перевів на них погляд.

— О, — протягнув він. — А ви сьогодні разом.

Зоряна усміхнулася.

— А що тут такого?

— Нічого. Просто тепер я починаю підозрювати, що у вас двох від мене якісь секрети.

Остап поставив на тумбочку пакет із сніданком.

— Не починай.

— Пізно.

Віталій примружився.

— Я вже відчуваю запах змови.

Зоряна тихенько засміялася.

— Насправді... так і є.

— Я знав!

Віталій переможно відкинувся на подушки.

— Ну, розповідайте.

Остап сів на стілець біля ліжка, а Зоряна стала поруч.

— Ти знаєш, що в Ангеліни скоро день народження?

Віталій на секунду замислився. А потім його очі широко розплющилися.

— Чорт...

— Судячи з реакції, не знаєш, — констатував Остап.

— Знаю!

Просто...

Він замовк.

— Який день?

Зоряна назвала дату.

Віталій прикрив очі долонею.

— Все. Я поганий чоловік.

Остап засміявся.

— Не чоловік. Поки що.

Віталій повільно опустив руку.

— Що означає "поки що"?

— Нічого.

Зоряна хитро усміхнулася.

— Ми прийшли не для того, щоб тебе мучити.

— А для чого?

Остап нахилився ближче.

— Хочемо зробити їй сюрприз.

На обличчі Віталія відразу з'явилася усмішка.

— Я в справі.

— Тільки тихо, — попередила Зоряна. — Ангеліна нічого не повинна знати.

— Вона навіть не здогадається.

— Ти впевнений? — скептично запитав Остап.

— Абсолютно.

Віталій на мить замислився.

— Хоча...

— Що?

— Вона останнім часом дивиться на мене так, ніби читає думки.

Зоряна засміялася.

— Бо вона тебе кохає.

Віталій одразу став серйознішим.

— Я хочу зробити для неї щось справді особливе.

Остап кивнув.

— Саме тому ми й прийшли.

Вони почали обговорювати деталі.

— Думаю, треба зібрати всіх, — сказала Зоряна.

— Тато точно допоможе, — додав Остап. — І мама теж.

— Можна зробити вечерю, — запропонував Віталій.

— Вечерю — так. Але не просто вечерю.

Зоряна задумалася.

— Їй подобаються фотографії.

— Це її професія, — усміхнувся Остап.

— Саме тому, — відповіла дівчина. — Можна зробити для неї альбом. З фотографіями всіх людей, яких вона любить.

Віталій подивився на неї із захопленням.

— Зоряно...

— Що?

— Ти геній.

— Я знаю.

Остап пирхнув.

— Скромність теж у комплекті.

Зоряна показала йому язика.

Віталій тихо засміявся.

Але потім його погляд став задумливим.

— Я хочу подарувати їй щось від себе.

— Що саме? — запитала Зоряна.

— Не знаю.

Він провів рукою по ковдрі.

— Щось, що залишиться в неї надовго.

Остап подивився на нього.

— Тоді подумай не про те, що можна купити.

Подумай, що ти хочеш їй сказати.

Віталій повільно кивнув.

— Зрозумів.

Раптом у коридорі почувся знайомий голос.

— Остапе?

Усі троє завмерли.

Ангеліна. Віталій одразу прошепотів:

— Тихо!

Зоряна прикрила рот рукою, стримуючи сміх.

Остап швидко встав.

— Вона нас почула.

Двері прочинилися.

— А чому ви всі такі тихі?

Ангеліна зайшла до палати й підозріло подивилася на них.

— Що ви тут робили?

— Нічого, — занадто швидко вповів Віталій.

Ангеліна примружилася.

— Нічого?

— Абсолютно.

Остап кашлянув.

— Обговорювали його лікування.

— А Зоряна?

— Допомагає, — невинно відповів брат.

Ангеліна перевела погляд із одного на іншого.

— Я вам не вірю.

Зоряна ледве стримувала усмішку.

— Чому?

— Бо ви всі троє зараз виглядаєте так, ніби щойно пограбували банк.

Віталій засміявся.

— Іди сюди, Ангеле.

Вона підійшла до нього.

— Ну?

Він узяв її за руку.

— Просто ми тут говорили про тебе.

Ангеліна здивовано подивилася на нього.

— Про мене?

— Так.

— І що ж?

Віталій усміхнувся.

— Що ти занадто багато переживаєш за мене.

— Це неправда.

— Правда.

Він поцілував її руку.

— І що я дуже хочу якнайшвидше одужати.

— Оце вже правильно.

Ангеліна усміхнулася.

А за її спиною Остап і Зоряна переглянулися.

Їхній секрет залишився при них.

І тепер у них було зовсім небагато часу.

Бо день народження Ангеліни наближався.

А сюрприз мав бути таким, щоб вона запам'ятала його на все життя.