4.

Я таки залишаю Аню з бабусею. Цього хоче сама дівчинка, а я просто не можу їй перечити. До того ж сьогодні у мене дійсно багато справ.  Потрібно повернути машину Ніні, а собі взяти іншу на прокат. Їздити доведеться багато, а робити це на таксі не дуже зручно. А ще сьогодні треба з'їздити у компанію, де мені доведеться працювати наступні місяці. Хочеться вірити, що колектив хороший і швидко мене прийме. 

Попрощавшись з Анею, цілую її у щоку і вже збираюся їхати, як на кухню заходить Кріс. Я зовсім забула про те, що вона також тут ночувала і, швидше за все, спала у ліжку з Натаном. Ревність, наче отрута, розтікається судинами, і тепер вже я починаю злитися. Хоча до цього це робив тільки Краєвський.

Сухо прощаюся з усіма та виходжу в коридор. Треба забиратися звідси, а то скоро пар вухами піде. Натан більше не зі мною і варто це якось прийняти, інакше буде дуже важко. 

Машину добряче засипало снігом, тому мені доводиться діставати щітку і розчищати її. Поки я це роблю, на вулицю виходить сам Натан. Здається, втекти у мене не вийшло, а про що розмовляти з ним я вже й не знаю. 

- Це твоя машина? - запитує, зупиняючись поряд. 

- Ніни, - сухо відповідаю. - Збираюся взяти для себе напрокат. 

- Можеш взяти одну з моїх, - несподівано заявляє Краєвський. 

- Не думаю, що це хороша ідея… - чесно кажучи, трохи гублюся від його пропозиції. Таке враження, що ми повертаємося на п'ять років назад, коли я ще не знала, як про себе подбати. 

- Чому? - дивується Натан. - Не хочеш, щоб наречений злився? 

- До чого тут це? - завмираю з щіткою у руках. На його слова варто було б сказати, що немає у мене ніякого нареченого, але я наче язика проковтнула. Змовчала - і понеслося… 

- Чесно кажучи, я розчарований, - знову хмикає холодно чоловік. - Ти говорила, що у нас може бути ще один шанс, а сама…

- І це говориш мені ти? - вибухаю від обурення. - У тебе є наречена! І сьогодні вона спала у твоєму ліжку!

- Ти ревнуєш? - Натан миттєво змінює гнів на милість. Холодність зникає, і він… посміхається. Та що з цим чоловіком не так, чорт забирай?! 

- Котику! - з будинку виходить Кріс, і все, що було між нами ще мить тому, просто розвіюється. Дівчина швидко наближається і кладе свою руку на плече Натана. Здається мені, що все це спеціально для мене. Таким чином вона показує, щоб не зазіхала на те, що належить їй. 

- Мені час їхати. Не буду вам заважати, - виходить грубо, але нічого вдіяти з собою не можу. Я дійсно ревную Натана, до божевілля сильно. І найгірше те, що я таки вірила у другий шанс. Все ж таки п'ять років - це довгий термін, і Краєвський нарешті зміг відпустити минуле та жити далі. Тільки от я зовсім не думала, що вчинить він ось так радикально. Не просто відпустив, а одразу наречену собі знайшов.

Покидаю територію будинку, міцно стискаючи пальцями кермо. Змушую себе не дивитися у дзеркало заднього виду, але куди там, коли сили волі абсолютно немає. 

Кріс більше не торкається Натана. Навпаки, вона стоїть, похнюпившись, а він, здається, злиться та відчитує її. Дивні у них відносини, якщо чесно. І кажу я це не тому, що ревную. Просто Кріс - абсолютна протилежність дівчини, яка могла б сподобатися Натану. Тоді чому вони разом? А може, дійсно є щось, чого я не знаю?

Та чи варто запитувати про це у Натана? Не думаю. Все ж таки у мене також гордість є! І байдуже, що всередині все тягне та болить, коли бачу його з цією дівчиною. 

Спочатку їду до Ніни, щоб повернути авто та поговорити. Вона якраз збирається на роботу, а я готую нам каву.

- Отже, наречена… - хмуриться подруга. - Дивно все  це якось. Натан не той чоловік, який буде одружуватися з першою зустрічною, а з твоїх слів ця Кріс такою і є. 

- Вона багата, і це видно. Просто… не знаю, як це пояснити, - видихаю. Обхоплюю чашку руками і відчуваю себе покинутою. Знаю, що сама винна, адже Натан не божився зберігати мені вірність, але все ж між нами щось було, і я чомусь змогла це зберегти, а він ні.

- Ти розчарована? Чекала більшого? - Ніна сідає поряд і кладе свою руку мені на плече. 

- Коли Натан перестав дзвонити і писати, я зрозуміла, що щось сталося. Просто боялася зробити перший крок і подзвонити першою. Можливо, варто було… - зітхаю. - Я все ще його люблю, розумієш? Важко усвідомлювати, що, повернувшись, я не отримала те, на що сподівалася. 

- Не засмучуйся, Міло, - підтримує мене Ніна. - Я впевнена, що все буде добре. Можливо, дійсно є щось, чого ти не знаєш. Просто наберися терпіння і все буде добре. До речі, завтра ввечері ми йдемо у ресторан. Влад запрошує тебе та Аню. Познайомитися хоче. 

- Справді? Ми з радістю, - посміхаюся. Насправді я дуже щаслива, що Ніна знайшла своє щастя. З її слів Влад просто ідеальний чоловік, і якщо це правда, я щиро порадію за подругу. 

Далі мені доводиться викликати таксі і їхати у прокат автомобілів. Там обираю для себе Ніссан Жук білого кольору і вже на чотирьох колесах продовжую свій шлях. Попереду зустріч з гендиректором відомої дизайнерської компанії. Саме там я буду працювати наступні два місяці. Дуже хочеться, щоб співпраця дала хороші результати, і я зі спокійною душею могла повернутися у Рим.  Хоча, з іншого боку, я поки що не знаю, чи готова повертатися туди. Мені б хотілося залишитися тут, щоб Аня була поряд з бабусею та батьком. Здається, Артем таки усвідомив свою помилку і готовий повернути довіру доньки.