Розділ 15. Подруга. Частина перша

Мар'яна останнім часом стала настільки частою гостею у фортеці Данила, що це вже нікого не дивувало. Процес її появи настільки автоматизувався, що сувора охорона на в'їзних воротах зрештою взагалі перестала перевіряти її документи та оглядати машину. Та й справді, було абсолютно безглуздо намагатися офіційно перевіряти людину, яка щоразу заходила всередину будинку з таким упевненим виглядом, ніби особисто володіла цим нерухомим майном.

Дві молоді матері дивовижно швидко знайшли спільну мову. Точніше, якщо бути абсолютно чесними, у їхньому тандемі говорила переважно експресивна та енергійна Мар'яна. А тиха Ярина годинами уважно слухала, ретельно запам'ятовувала кожне почуте слово і раз у раз ставила безліч запитань, які її щиро турбували. Їх було справді неймовірно багато, адже досвіду догляду за новонародженими дівчина не мала зовсім.

Який саме підгузок краще вибирати для ніжного дитячого сну, щоб не було подразнень? Яка сучасна дитяча суміш є найбільш безпечною та поживною? Чи потрібно постійно, при кожному писку, носити дитину на руках, чи варто давати їй трохи самостійності? Як правильно, під яким кутом купати немовля у маленькій ванні? Коли саме за календарем потрібно починати перший прикорм? Як найпростіше пережити ці нескінченні нічні коліки? Що робити, якщо в малюка раптово ріжуться перші зубки й піднімається температура? Чому дитина взагалі плаче в той чи інший момент? І чому іноді вона, навпаки, занадто довго затихає і зовсім не плаче, а це лякає молоду маму ще сильніше?

Мар'яна з готовністю відповідала абсолютно на все. Впевнено. Швидко. І з таким авторитетним виглядом, ніби вона особисто написала всі медичні підручники та енциклопедії з догляду за маленькими дітьми. Вона завжди з'являлася в будинку шумно, ефектно та з великим розмахом. Зазвичай вона тримала свою дитину на одній руці, а в іншій несла щонайменше з десяток різноманітних шелестячих пакунків. Вона привозила нові розвиваючі іграшки, гори красивого дитячого одягу на виріст, купу корисних порад, яких у неї, власне, ніхто й не просив, та купу критичних зауважень, яких взагалі ніхто ніколи не очікував почути в цьому домі.

— Чому в дитячій кімнаті зараз відчинене вікно? Протяг же!
— Чому вікно так щільно зачинене? Де свіже повітря для легень?
— Чому малюк зараз лежить без теплих шкарпеток?
— Чому дитина у шкарпетках у таку спеку?
— Хто взагалі так хаотично складає дитячі речі в комод?
— Хто купував цю абсолютно незручну пляшечку для годування?

Поступово через такий напористий характер її почали потайки побоюватися всі мешканці маєтку. Особливо сильно діставалося бідним охоронцям. Одного разу Мар'яна випадково застала на гарячому двох кремезних, широкоплечих чоловіків зі служби безпеки, які з суворими обличчями намагалися невміло встановити нове дитяче автокрісло на заднє сидіння машини. Після наступної бурхливої десятихвилинної лекції про правила безпеки від Мар'яни ці загартовані бійці готові були без жодного бронежилета йти на штурм будь-якої укріпленої будівлі. Для них це здавалося значно простішим та зрозумілішим завданням. Навіть сам Данило з часом навчився миттєво розпізнавати цей специфічний, небезпечний блиск у її очах.

— Даниле, — одного разу рішуче звернулася до нього Мар'яна, заставши його у вітальні з немовлям.

— Так? — спокійно відгукнувся він, випроставшись.

— Ти абсолютно неправильно тримаєш дитину, так не можна, — безапеляційно заявила вона.

Данило лише мовчки, без жодного зайвого слова слухняно передав їй малюка. Сперечатися чи щось доводити він навіть не став. Минуле небезпечне життя занадто добре навчило його щомиті прораховувати всі можливі ризики. І Мар'яна вже досить давно і міцно увійшла до його особистого списку тих небагатьох людей, з якими за будь-яких обставин краще ніколи не вступати в суперечки. Особливо коли справа стосується здоров'я дітей.

Ярина ж під час цих сцен лише тихо і щасливо посміхалася, спостерігаючи збоку. Вперше за багато складних років вона нарешті мала подругу. Справжню, щиру подругу, якій було не байдуже. І вперше за дуже довгий час вона більше не почувалася такою безнадійно самотньою в цьому величезному світі.

Сьогодні дві подруги затишно сиділи на дерев'яній лавочці під великою розлогою яблунею в саду. Поряд із ними стояв невеликий круглий столик, на якому кухар завбачливо розставив порцеляновий сервіз із гарячим ароматним чаєм, свіжі канапки та домашнє печиво. Діти в цей час мирно і спокійно спали у своїх візочках неподалік, заколисані свіжим повітрям. Ярина з ніжністю дивилася на свого маленького сина і лагідно усміхалася власним думкам.

— Мар'яно... — тихо покликала вона подругу.

— Ммм? — відгукнулася та, не відриваючись від свого телефону.

— Я хотіла ще раз щиро подякувати тобі.

— За що саме? — Мар'яна нарешті відклала гаджет і здивовано поглянула на неї.

— За все, що ти робиш для нас, — Ярина ніяково опустила погляд.

Мар'яна лише енергійно відмахнулася від цих слів, наче від настирливої мухи.

— Ой, та припини, не вигадуй дурниць!

— Ні, справді, я серйозно, — наполягала Ярина, підівчись. — Дякую за всі твої цінні поради. За реальну допомогу. За те, що ти так часто і безкорисливо приїжджаєш сюди до мене.

— Ярино, ну давай без цього пафосу, — Мар'яна хитро примружилася і посміхнулася. — Я приїжджаю сюди ще й тому, що у Данила вдома просто неймовірно смачний чай, чудовий кухар і цей величезний красивий сад, де можна відпочити від міського шуму.

— І це єдина причина? — з легкою іронією запитала Ярина.

— Ну добре, не єдина. І ще тому, що тут прямо зараз перебувають два найчарівніші, наймиліші немовляти у всьому світі, повз які я просто не можу пройти.

— А ще? Щось мені підказує, що є ще одна причина, — засміялася дівчина.

— Ну гаразд, спіймала, — Мар'яна весело розсміялася у відповідь. — І ще тому, що мені просто неймовірно подобається з серйозним виглядом командувати цією пафосною та суворою охороною Данила. Це ж таке задоволення!